Юрґен Габермас "Розколотий Захід"

«Розколотий Захід» (2004) - добірка статей і інтерв'ю відомого німецького вченого Юрґена Габермаса, присвячених аналізу актуальних політичних проблем сучасності. 

Глава І «Після 11 вересня» містить у собі інтерв'ю Юрґена. Габермаса, опубліковані в 2001-2003 рр.: «Фундаменталізм і терор» і «Що означає зруйнувати пам'ятник». Центральна тема інтерв'ю - терористична атака 11 вересня 2001 р. та її наслідки. Габермас підкреслює, що сучасний тероризм набуває нового вигляду - він стає глобальним, «доводячи до крайності як відсутність реалістичних цілей, так і цинічне використання вразливості складних соціальних і технічних систем». Учений також відзначає, що події 11 вересня створили в масовій свідомості психологічний клімат, у якому виявилася затребуваною доктрина «превентивної війни проти тероризму», взята на озброєння США (і використана в Афганістані та Іраку). «Війна в Іраку, - відзначає Габермас, - це одна з ланок у політиці створення світового порядку, що приходить на зміну безрезультатній політиці, яка проводиться ООН». ООН, за словами вченого, - сьогодні не більше, ніж «паперовий тигр», бюрократична структура, чия практика тісно пов'язана з інтересами співробітництва великих держав.

Головна стаття Глави ІІ («Голос Європи у багатоголоссі її націй») «15 лютого, або що об'єднує європейців» є спільним зверненням Ю. Габермаса і Ж. Дерріди. Публікація стала частиною ініціативи, в межах якої в європейських газетах у 2003 р. виступили У. Еко, А. Мушг, Р. Борті, Ф. Саватер і Дж. Ватімо. Зміст даного звернення складають:

• визначення нової позаєвроцентричної політичної відповідальності;
• заклик до зміни міжнародного права та його інститутів, особливо ООН;
• нова концепція та нова практика розподілу державної влади.

15 лютого 2003 р. - день масових демонстрацій у європейських країнах проти війни в Іраку, що позначив, на думку вчених, приховані протиріччя - «лінії розколу Заходу» - протилежні точки зору на роль наддержави, на майбутнє світового порядку, на співвідношення міжнародного права та ООН. Тільки усвідомлення загальної долі, на думку вчених, а також переконлива перспектива загального майбутнього можуть об'єднати нову Європу.

Глава ІІІ «Погляд на хаотичний світ» містить «Інтерв'ю про війну та мир», дане Габермасом у листопаді 2003 р. з приводу воєн в Афганістані, Іраку й Косово. Габермас підкреслює принципові розходження між війнами. Так, війна в Афганістані була спровокована відмовою уряду талібів дезавуювати підтримку терористичної організації Аль-Каїда. При цьому міжнародне право було принципово не готове до подібної ситуації. Війна ж у Перській затоці, на думку вченого, стала очевидним викликом, кинутим Бушем ООН та міжнародному праву. «Для превентивного удару, - підкреслює Габермас, - не може бути жодного виправдання: ніхто не має права розв'язати війну, виходячи з підозри». Саме в цьому, на думку Габермаса, відмінність від ситуації в Косово, де існували реальні підстави (з точки зору міжнародного права) для військового втручання.

Глава ІV «Кантівський проект і розколотий Захід» присвячена розгляду процесу конституціоналізації міжнародного права, а також аналізу перспектив розвитку світового порядку. За словами вченого, хоча держави й залишаються основними акторами на міжнародній арені, цю арену вони все більше змушені ділити з недержавними глобальними гравцями - мультинаціональними корпораціями та неурядовими організаціями, що проводять власну політику. Габермас підкреслює важливість успіху політичного об'єднання Європи - експерименту, що може стати прикладом для інших регіонів світу. 

ГАБЕРМАС (Habermas), Юрґен (1929) - німецький філософ, соціолог, послідовник франкфуртської школи, автор "критичної теорії суспільства", один із найвизначніших представників неомарксизму, ідеолог "нових лівих". Основні праці: "Техніка та наука як ідеологія" (1968); "Теорія суспільства або соціальна технологія" (разом з Н. Луманом, 1971); "Теорія суспільства або соціальні технології?" (1973); "Проблеми легітимації в умовах пізнього капіталізму" (1973); "Мораль і комунікація" (1986); "Фактичність і значимість" (1992).