В'ячеслав Липинський «Листи до братів-хліборобів»

«Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму» (1926) - відома праця В'ячеслава Липинського, українського вченого, представника консервативного напрямку в політичній думці, у якій пропонується оригінальна концепція політичної еліти. 

В своїй праці Липинський звертається до проблеми становлення незалежної української держави, розкриває роль і місце в процесі її розвитку різних суспільних верств, акцентує увагу на неможливості глибинних перетворень без кардинальної зміни правлячої еліти, яка спирається, насамперед, на найбільш активних і гідних представників суспільства.

Розглядаючи проблему державного будівництва, розбудови української незалежної держави, Липинський відзначає, що без держави не може бути нації, а є лише народ в етнічному розумінні цього слова, тим самим фактично ототожнюючи поняття націй і держави. Але справа державного будівництва, за Липинським, не може бути справою окремого політика, вона повинна спиратися на певну соціальну базу. Тому, визнаючи в цілому необхідність розподілу суспільства на еліту й нееліту, Липинський обґрунтовує існування еліти необхідністю національного відродження, адже для створення націй необхідна активна група людей, що виробляє, стверджує й пропагує пріоритетні політичні й культурні цінності в суспільстві. Таку групу найбільш гідних і активних людей у суспільстві в конкретний історичний момент автор називає «національною аристократією» (елітою). До еліти належать «найкращі серед хліборобів, військових, промисловців, інтелігентів», вона є носієм національної ідеї, справжнім провідником і організатором нації.

Крім правлячої еліти, Липинський виділяє й інші соціальні групи - продуцентів і інтелігенцію, кожній з яких надається певне місце й роль у суспільстві. Продуценти (робітники, хлібороби, буржуазія, пролетаріат), тобто соціальна група, що виробляє матеріальні блага, у концепції Липинського виступає основою суспільства, її найбільш стабільним прошарком. Землеробський клас, за Липинським, є тією групою людей, що складає "головну консервативну частину суспільства". Але ні клас землеробський, ні "національна аристократія" не побудують незалежну державу без допомоги інтелігенції. Інтелігенцію як окрему групу в суспільстві представляють, за Липинським, найбільш освічені й найбільш активні представники всіх прошарків суспільства. Серед головних функцій інтелігенції Липинський виділяє посередництво між усіма суспільними групами, яке вона реалізує завдяки своїй культурній і інтелектуальній роботі, а також формування певних зразків політичної й правової культури в суспільстві. 

Розглядаючи еліту як активну меншість, що поєднує кращих і найактивніших членів усіх класів, як групу, що створює матеріальні й духовні цінності суспільства, Липинський стверджує, що для виконання своїх функцій вона, крім "матеріальної сили", повинна володіти й певним рівнем морального авторитету - тільки тоді стає можливим здійснити складний процес структурування й організації нації і побудову незалежної суверенної держави.

"Ніхто нам не збудує держави, коли ми її самі собі не збудуємо і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути... Навіть найтрудніше завдання може бути виконано, коли є: стихійне, вроджене хотіння; - ясна ідея, усвідомлююче хотіння; воля та розум, потрібні для здійснення ідеї; - віра в Бога і в те, що дана ідея згідна з Божими законами; - і любов до людей та до землі, серед яких і на якій має здійснюватись дана ідея".