Самуель Гантінгтон "Хто ми?"

«Хто ми? Виклики американській національній ідентичності» (2004) - остання книга видатного американського політолога Самуеля Гантінгтона, присвячена дослідженню національної самосвідомості в сучасному світі.

ГАНТІНГТОН (Huntington), Самюель Філліпс (1927-2008) - американський політолог, фахівець у галузі порівняльної політології та транзитології. У 1985-1987 рр. - Президент Американської асоціації політичних наук. Після подій 11 вересня 2001 р. концепція Гантінгтона про поліцивілізаційний світ стала офіційною доктриною зовнішньої політики США. Основні праці: "Політичний порядок у суспільствах, що змінюються," (1968); "Криза демократії" (1975); "Третя хвиля: Демократизація наприкінці ХХ століття" (1991), "Зіткнення цивілізацій" (1996), "Хто ми?" (2004).

Книга присвячена дослідженню особливостей американської національної ідентичності. Проте Гантінгтон наголошує, що американська «проблема ідентичності», безумовно, є унікальною, однак, у той же час, характерною не лише для Америки: «Питання національної ідентичності все давно стало невід'ємною проблемою нашого часу. Люди повсюди задаються питанням, що спільного у них є зі співгромадянами та чим вони відрізняються від інших, переглядають свої позиції, змінюють точки зору. Хто ми такі? Хто такі "ми" і скільки нас? Якщо більше одного, то що відрізняє "нас" від "них" - від тих, хто не "ми"? Расова приналежність, релігія, "почуття крові", цінності, культура, статки, політика?».

До найбільш важливих джерел самоідентифікації Гантінгтон відносить:

• Аскриптивні - вік, стать, кровну спорідненість, етнічну та расову приналежність.
• Культурні - кланову, племінну, мовну, національну, релігійну, цивілізаційну приналежність.
• Територіальні - найближче оточення, село, місто, провінція, регіон, кліматична зона, континент.
• Політичні - фракційна та партійна приналежність, відданість лідеру, ідеологія.
• Економічні - професія, посада, профспілки, економічний сектор, клас, держава.
• Соціальні - друзі, команди, клуби, колеги, соціальний статус.

Гантінгтон відзначає, що наприкінці ХХ століття відбувся стрімкий перехід від авторитарності до демократії у більш, ніж 50 країнах світу. Крім того, саме у цей час відбулося значне зміцнення демократії у Сполучених Штатах та країнах Західної Європи. Демократія передбачає, що люди самі обирають собі владу та беруть участь в управлінні державою, внаслідок чого питання національної ідентичності стає ключовим. Модернізація, прориви в економічному розвитку, урбанізація та глобалізація призвели до того, що люди були вимушені «перевизначити власну ідентичність, звузити її межі, перетворивши на щось більш камерне, більш інтимне». Тож, національна ідентичність поступилася місцем ідентичностям субнаціональним, груповим та релігійним: «Люди намагаються об'єднатися з тими, на кого вони схожі, з ким вони мають дещо спільне - расову приналежність, релігію, традиції, міфи, походження або історію». Дослідник відзначає, що у США така «фрагментація ідентичності» виявилася у піднесенні мультикультуралізму, у чіткій стратифікації расової, «кровної» та гендерної свідомості. В інших країнах така фрагментація набула форм субнаціональних рухів за політичне визнання, автономію та незалежність.

Таким чином, криза національної ідентичності простежується майже повсюди, набуваючи у сучасному світі глобального характеру. Гантінгтон підкреслює, що ця криза в різних країнах може мати різні форми, різний перебіг та може мати різні наслідки, що зумовлюється унікальними обставинами та особливостями розвитку політичного процесу у тій чи іншій країні. Тим не менш, практично одночасний початок подібних криз у США та країнах Західної Європи свідчать про наявність певних спільних причин, які їх викликають. До таких причин дослідник відносить, зокрема, глобальну економіку, грандіозний стрибок у розвитку транспорту та сфери комунікаційних технологій, збільшення процесів міграції населення, закінчення «холодної війни» та падіння комуністичного ладу в СРСР (що довело нежиттєздатність радянської системи в економічному та політичному сенсах), а також широке розповсюдження ліберально-демократичних цінностей.

Окрім «звуження ідентичності», її фрагментації, Гантінгтон визначає й зворотну тенденцію у її розвитку - «розширення ідентичності», відповідно до якої «представники одного народу все частіше взаємодіють з людьми інших культур та цивілізацій, разюче несхожих на їх власну, а сучасні засоби комунікації дозволяють ототожнювати себе з тими, хто живе далеко від рідної країни, але розмовляє такою ж мовою, поділяє віру або виріс у тій самій культурі». На думку дослідника, найбільш відчутно виникнення цієї нової, «наднаціональної» ідентичності виявилося у створенні єдиної Європи, сприяючи при цьому подальшому «звуженню ідентичності» у багатьох європейських народів: «Ерозія функції захисту громадян принизила авторитет держави та лишила громадян причини ототожнювати себе з державою, одночасно підштовхуючи людей до субнаціональних й транснаціональних груп».