Рональд Інґлегарт, Крістіан Вельцель "Модернізація, культурні зміни і демократія"
"Модернізація, культурні зміни і демократія. Послідовність людського розвитку" (2005) - книга Р. Інґлегарта та К. Вельцеля, присвячена перегляду теорії політичної модернізації та аналізу впливу культурних цінностей і настанов на розвиток демократії у світі наприкінці ХХ ст. Книга заснована на результатах багаторічних соціологічних досліджень в межах проектів World Values Surveys (WVS) та European Values Survey (EVS).
ІНҐЛЕГАРТ (Inglehart), Рональд (1934) - американський політолог, соціолог. Автор теорії постматеріалізму. У центрі наукових інтересів - порівняльні дослідження в галузі політичного розвитку, вивчення ціннісних змін у сучасних суспільствах та їх соціально-політичних наслідків. Основні праці: "Тиха революція" (1977); "Культурний зсув у розвиненому індустріальному суспільстві" (1990); "Модернізація та постмодернізація" (1997); "Духовне і світське. Релігія та політика в світі" (з П. Норріс, 2004); "Модернізація, культурні зміни і демократія" (з К. Вельцелем, 2005); "Культурна еволюція" (2018).
ВЕЛЬЦЕЛЬ (Welzel) Крістіан (1964) - відомий німецький політолог, президент асоціації «Всесвітнє дослідження цінностей», автор оригінальної моделі культурних змін. У сфері наукових інтересів - модернізація, соціально-культурні зміни, демократизація, якість демократії, формування цінностей, громадська думка та ін. Основні праці: "Демократична зміна еліт" (2002); "Про основи демократії та причини її поширення" (2002); "Модернізація, культурні зміни і демократія" (у співавторстві з Р. Інґлегартом, 2005); "Сходження свободи" (2013).
У книзі подається переглянута версія класичної теорії політичної модернізації, яка інтегрує соціально-економічний розвиток, зміни в сфері культури і демократизацію в межах єдиного процесу людського розвитку (human development).
Книга складається з двох частин. У першій, під назвою «Зміна цінностей: рушійні сили», аналізуються основні виміри міжкраїнної варіабельності в сенсі основних цінностей, простежується процес їхньої зміни та досліджується взаємодія модернізаційних і традиційних факторів, що визначають характер цих змін. Друга частина - «Наслідки зміни цінностей» - присвячена впливу одного з головних вимірів крос-культурної варіабельності (цінностей самовираження) на розвиток демократії.
Спираючись на дані соціологічних досліджень, що проводилися з 1981 по 2001 рр. у 81 країні (де живе до 85% населення світу), автори стверджують, що основоположні цінності та переконання, характерні для членів розвинутих суспільств, радикальним чином відрізняються від цінностей і переконань жителів менш розвинених країн, та що ці цінності в процесі соціально-економічного розвитку еволюціонують, призводячи до важливих соціально-політичних наслідків - утвердження гендерної рівності й демократичних свобод та удосконалення державного управління. Автори, відзначаючи, що в постіндустріальному суспільстві відбуваються послідовні зміни, які охоплюють політичні, релігійні, соціальні та сексуальні норми, намагаються надати теоретичну модель соціальних змін, що дозволила б прогнозувати характер еволюції ціннісних систем конкретних країн у найближчі десятиліття.
Дослідники стверджують, що модернізація в соціально-економічній сфері, утвердження цінностей самовираження в культурній сфері та демократизація є невід'ємними компонентами єдиного основоположного процесу: людського розвитку.
Автори аналізують питання про те, як зміна
балансу між модернізацією і традиціями формує ціннісні орієнтації людей та як
ці цінності впливають на політичні інститути, породжуючи певну послідовність
людського розвитку - модернізація посилює роль цінностей самовираження, що
сприяють зміцненню демократичних інститутів. «Утвердження демократії, - зазначають вчені, - не лише результат витонченого торгу в колах еліт і «конституційної
інженерії». Воно залежить від глибоко укорінених ціннісних орієнтацій народу в
цілому. Ці орієнтації спонукають людей вимагати свободи і «зворотного зв'язку»
з боку влади - і підкріплювати слова діями, що забезпечують такий результат.
Справжня демократія - не механізм, який досить завести, аби він працював
автоматично. Її дієздатність безпосередньо залежить від народу».
«Ретельний аналіз причинно-наслідкового зв'язку між цінностями самовираження та ситуацією з демократією дозволяє припустити, що відправною точкою є культура, а кінцевою - інститути, а не навпаки. Таким чином, наші висновки суперечать твердженням про те, що демократичний лад можна без зусиль встановити у будь-якому суспільстві, незалежно від його культурної основи: згідно з цією концепцією, головне - створити добре продумані державні демократичні інститути, а демократична політична культура - справа другорядна. Всупереч цій тезі, наведені емпіричні дані дозволяють говорити про те, що демократизація вимагає не тільки розробки «правильної» конституції. Цей висновок підтверджується і безпосереднім історичним досвідом - від долі Веймарської республіки до ситуації в країнах колишнього СРСР або у сьогоднішньому Іраку».