Нікколо Мак'явеллі "Державець"
«Державець» (1513) - праця видатного італійського вченого й державного діяча епохи Відродження Нікколо Мак'явеллі, присвячена проблемі політичної влади. Проблема співвідношення моралі і обов'язку, порушена Мак'явеллі, є однією з найгостріших у політичній науці.
"Існує всього два способи досягнення мети: шлях закону й шлях насильства. Правитель не повинен вибирати одне з двох, він має уміти користуватися обома способами... Розумний правитель не може й не має залишатися вірним своїй обіцянці, якщо це шкодить його інтересам і якщо відпали причини, що спонукали його дати таку обіцянку".
МАК'ЯВЕЛЛІ (Machiavelli), Нікколо ді Бернардо (1469-1527) - італійський державний діяч, військовий теоретик, історик, теоретик політики, письменник, поет. З 1498 р. - один з керівників Флорентійської республіки. Першим в історії наукової думки виділив політику у самостійну область практичної діяльності, відокремивши її від моралі та релігії. У своїй головній праці - трактаті "Державець" (1513) - проголосив положення про те, що мета виправдує засоби, вжиті задля її досягнення, вважаючи при цьому справжньою метою государя "загальне благо". В "Міркуваннях про першу декаду Тита Лівія" (1513-1517) обґрунтував переваги республіканського правління. Автор терміну "держава". Серед інших політичних і історичних творів - трактат "Про військове мистецтво" (1521); "Історія Флоренції" (1532). Роботи Мак'явеллі суттєво вплинули на розвиток європейської політичної філософії.
Н. Мак'явеллі здійснює розмежування політики, філософії та етики, замінюючи середньовічну концепцію божественного походження політичної влади обґрунтуванням політики як окремої сфери людської діяльності. Він визначає політику як «сукупність засобів, необхідних для того, щоб прийти до влади та корисно її використовувати...». Вважаючи політику реальним, а не ідеальним явищем, Мак'явеллі, по суті, стає засновником нової, реалістичної політичної теорії, закладає основи «ціннісно-нейтрального» вивчення влади.
З точки зору Мак'явеллі, безглуздо підходити до розуміння політики з погляду етики, адже політика є об'єктивним, позаморальним явищем, вона повинна відповідати конкретній ситуації, підкорятися доцільності. Говорячи про підпорядкування моралі політиці, Мак'явеллі аргументує свою позицію, вважаючи мораль вищою, шляхетною метою, тоді як політика, пов'язана із реальністю, повинна враховувати існуючий стан справ і бути спрямована на ефективне вирішення поставлених завдань.
Розмежування моралі та політики має й зворотний бік. Ім'я Мак'явеллі стало загальним: термін «мак'явеллізм» назавжди увійшов до наукового обігу для позначення політики, що зневажає норми моралі і здійснюється за формулою «мета виправдовує засоби». Дійсно, прихильник республіканської форми правління Мак'явеллі пов'язував благополуччя держави із сильною владою, здатною об'єднати націю в єдиній державі, використовуючи для цього будь-які засоби і методи. Але при цьому щирою метою государя, за Мак'явеллі, повинна бути не власна вигода, не особистий інтерес, а досягнення «загального блага», що полягає в створенні суверенної національної держави. "Коли мова йде про порятунок країни, - стверджував Мак'явеллі, - не слід приймати до уваги жодні міркування про те, що справедливо, а що ні, що милосердно, а що жорстоко, що похвально, а що ганебно; але необхідно, забувши про все інше, діяти так, щоб врятувати її існування, її свободу...".
Розглядаючи проблему співвідношення обов'язку і моралі, Мак'явеллі виходив із того, що виконання обов'язку та досягнення необхідних результатів уже саме по собі є моральним, тоді як невиконання обіцянок, недосягнення політиком поставлених цілей - аморально. Таким чином, Мак'явеллі вирішує питання про співвідношення моралі і обов'язку, цілей і засобів таким чином: досягнення політичних цілей будь-якими засобами більш моральне, аніж дотримання моральних норм без досягнення необхідних результатів.