Моріс Дюверже "Політичні партії"
«Політичні партії» (1951) - програмна праця видатного французького політолога, соціолога, керівника центра порівняльного аналізу політичних систем Моріса Дюверже, що стала основою сучасної теорії політичних партій. У книзі Дюверже дає розгорнутий аналіз походження й сутності політичних партій, законів їх розвитку й функціонування за умов різних політичних режимів і виборчих систем.
ДЮВЕРЖЕ (Duverger), Моріс (1917-2014) - французький політолог, соціолог, міжнародний консультант з проблем конституційного права та виборчої боротьби. У 1989-1994 рр. - член Європейського парламенту. Автор сучасної теорії політичних партій. Основні праці: "Політичні партії" (1951); "Диктатура" (1961), "Янус. Два обличчя Заходу" (1972), "Ідея політики. Застосування влади у суспільстві" (1966), "Соціологія політики" (1973).
"Режим без партій - це режим без демократії"
Аналізуючи процес становлення політичних партій, М. Дюверже відзначає, що формування політичних партій (у сучасному розумінні цього терміну) починається з виникненням загального виборчого права як єдино можливого демократичного способу легітимації політичної влади. Сутність політичної партії Дюверже вбачає в її організації («партія є спільнотою з певною організаційною структурою»), яка й визначає її соціальний склад, доктринальну єдність, принципи й методи діяльності.
На розходженнях в організаційній структурі заснована і класифікація партій, яку пропонує Дюверже. За цією ознакою вчений виділив кадрові та масові партії, розходження між якими зумовлене соціальною і політичною інфраструктурою і, загалом, пов'язане із заміною обмеженого виборчого права загальним (адже раніше за умов існування великої кількості виборчих цензів (лат. census, від censео - роблю перепис), які обмежують реалізацію виборчого права, партії мали чітко виражену кадрову форму).
Діяльність кадрових партій, які характеризуються
відсутністю фіксованого членства, членських внесків, спрямована, перш за все,
на організацію та проведення виборчої кампанії. Мета такої партії - за
допомогою відомих і впливових осіб отримати голоси максимальної кількості
виборців і, таким чином, забезпечити перемогу на виборах. Кадровими партіями є,
наприклад, республіканська і демократична партії в США, а також більшість
європейських консервативних партій.
Масові партії, навпаки, мають складну внутрішню структуру - широку систему партійних організацій, фіксоване членство, а задля мобілізації широких мас спираються, як правило, на певну ідеологію. Масовими партіями, наприклад, є європейські партії соціалістичної орієнтації.
¨ Дюверже виділив також два різновиди масових партій, що виникли в ХХ ст.: партії комуністичної та фашистської орієнтації, для яких, в цілому, властиві більш розвинена централізація (в порівнянні з соціалістичними партіями), ієрархічна система вертикальних зв'язків (що виключає можливість виділення фракцій і забезпечує беззаперечну дисципліну в лавах партії), а також опора на жорсткі тоталітарні доктрини.
Дюверже відзначає, що даний розподіл політичних партій, безумовно, не є вичерпним або єдино можливим: він, звичайно, не охоплює все різноманіття партій, що існують у сучасному світі. Багато партій не укладаються в запропоновану ним схему - це, насамперед, християнсько-демократичні партії, які займають проміжне положення між кадровими та масовими; лейбористські партії, створені за принципом непрямої структури; аграрні партії; партії архаїчного і передісторичного типу, що зустрічаються в країнах Сходу й Африки; клієнтели, що складаються навколо впливових особистостей; партійні клани; камарильї, зібрані диктаторами та ін.
На базі величезного емпіричного матеріалу Дюверже проводить систематизацію партійних систем, виділяючи однопартійні, двопартійні та багатопартійні системи. Головним фактором становлення партійних систем вчений називає виборчу систему. Сформульовані ним "три закони взаємозв'язку виборчих і партійних систем" увійшли в політичну науку під назвою «Закон Дюверже».
Вчений виділяє такі залежності між використанням певних виборчих систем і формуванням конкретної форми партійної системи:
1) пропорційна виборча система зумовлює виникнення багатопартійної системи, що характеризується існуванням автономних партій із жорсткою внутрішньою структурою;
2) мажоритарна виборча система абсолютної більшості породжує партійну систему, в якій партії займають гнучкі позиції й прагнуть до компромісу;
3) мажоритарна виборча система відносної більшості приводить до формування двопартійної системи.