Мілован Джилас "Обличчя тоталітаризму"

«Обличчя тоталітаризму» (1957) - відома праця югославського політолога, публіциста, державного і суспільного діяча Мілована Джиласа, присвячена розгляду походження, формування і функціонування «нового класу» - комуністичної партійно-бюрократичної еліти. Сьогодні, поряд із роботою М. Восленського «Номенклатура», дослідження Джиласа становить основу політологічного підходу, пов'язаного з аналізом феномена політичної еліти тоталітарного суспільства.

Під правлячим класом у роботі розуміється певна соціальна група (партапарат, адміністративно-бюрократичний прошарок), члени якої мають доступ до управління, ресурсів влади, а також відзначаються спільними інтересами і свідомістю. «Узагальнюючи, - відзначав Джилас, - до нового класу можна віднести тих, хто винятково завдяки монополії на управління одержує особливі привілеї та матеріальні вигоди».

Аналізуючи природу еліти в суспільствах радянського типу в межах концепції «нового класу», Джилас стверджував, що, спираючись на будь-яке наукове визначення класу (не виключаючи й марксистського), можна зробити однозначний висновок: у СРСР та інших країнах «соціалістичного табору» виникає саме новий клас, клас власників і експлуататорів. Основою класу є комуністична партія. Природа нового класу - не економічна, як у західних країнах, де еліта має владу завдяки наявності власності на засоби виробництва, а політична. У свою чергу, володіючи монополією на політичну владу, цей клас підкоряє собі національну власність.

Вбачаючи коріння «нового класу» у найбільш організованій і найбільш згуртованій частині партії особливого (більшовицького) типу - в «прошарку професійних революціонерів, що становили ядро цієї партії ще до завоювання влади», Джилас підкреслював неможливість ототожнення «нової партії» і «нового класу».

Основними характерними рисами «нового класу», за Джиласом, є:

• концентрація влади (можливостей прийняття політичних рішень);
• особливий соціально-економічний статус (заснований на злитті влади і власності);
• монолітність структури правлячого прошарку;
• відсутність внутрішньої конкуренції, особливі критерії відбору та ін.