Лариса Масенко «Мова радянського тоталітаризму»

«Мова радянського тоталітаризму» (2017) - книга відомої української вченої-мовознавця Лариси Масенко, що присвячена аналізу досвіду радянського політичного мовлення.

МАСЕНКО, Лариса Терентіївна (1942) - українська вчена- мовознавець, академік АН ВШ України, експерт у галузі соціолінгвістики, історії української літературної мови. Головні праці - «Мова і політика» (1999); «Мова і суспільство: Постколоніальний вимір» (2004); «Мова радянського тоталітаризму» (2017).

На основі аналізу текстів політичних лідерів СРСР та документів комуністичного режиму авторка розглядає мову радянського тоталітаризму як основний інструмент ідеологічно-пропагандистської машини, скерованої на продукування політичних міфів і доктрин та їх ствердження у масовій свідомості.

Масенко підкреслює, що у радянському партійному дискурсі і пропаганді фальшування та знецінення слова досягли безпрецедентних масштабів. Тоталітарну мову з її претензією на всеохоплювальність публічного і навіть приватного життя визначають надзвичайна одноманітність, уніфікованість і стереотипність.

До характерних особливостей мови радянського тоталітаризму дослідниця відносить:

• Наявність цілого блоку ідеологем, пов'язаних між собою жорсткими структурними відносинами:
• бінарні опозиції, що визначають набір догм і оцінок, формуючи ядро лексичної системи: через своє постійне повторення, засадничи поняття радянської ідеології («комунізм», «ленінізм», «соціалізм», «інтернаціоналізм» тощо) втрачали денотативне значення, перетворюючись на знаки, єдиною функцією яких була ритуальна;
• низка стереотипних віддієслівних іменників з позитивною семантикою («піднесення», «зростання», «зміцнення», «поглиблення», «вдосконалення» тощо), за допомогою яких у партійних документах та засобах масової інформації відбувалося оперування постійно повторюваними сполуками «дубльованої семантики» («зміцнення могутності», «зростання темпів», «підвищення рівня» та ін.);
• нагромадження в тексті віддієслівних іменників - заміна особових форм дієслів похідними від них іменниками призводить до зникнення суб'єкта, знеособлення подій, що уможливлює подальші ідеологічні маніпуляції зі змістом («підвищення технічного рівня виробництва на основі впровадження прогресивних технологічних процесів, широкого застосування автоматизації, поглиблення спеціалізації та вдосконалення кооперації»);
• наявність повторів - лексичних («все більше і більше», «тисячі і тисячі») та семантичні («подальше підвищення», «просування вперед»), які стають ефективним засобом впровадження міфів у суспільну свідомість;
• Домінування оцінки над значенням за допомогою метафор, гіпербол, епітетів з використанням прикметників («великий почин», «семимильні кроки», «братній народ»), морфем-префіксів («всесильне вчення», «всенародна підтримка», «найбільші досягнення»), їх поєднання з найвищим ступенем позитивної або негативної оцінки («величезні звершення», «священна народна пам'ять», «нестерпні суперечності» тощо).
• Квазіуточнювальні означення, що розщеплювали загальнолюдські та усталені наукові поняття («народна демократія» та «буржуазна демократія», «соціалістичний патріотизм», «комуністична мораль»), розмиваючи й знецінюючи їх зміст.
• Маніпуляції з евфемізмами (замість «війна в Афганістані» - «виконання інтернаціонального обов'язку», замість «партійна диктатура» - «диктатура пролетаріату») та гіперболами (замість проблем в економіці СРСР - «тимчасові економічні труднощі» та «корегування цін», в економіці капіталістичних країн - «економічна криза» та «галопуюча інфляція»).
• Зловживання абревіатурами та складноскороченими словами (ЦК КПРС, СРСР, ВЛКСМ, Раднарком, Комінтерн та ін.), що звужують або змінюють зміст відповідних слів, відкидаючи більшість притаманних їм асоціацій.
• Лозунговість, ритуальність, порушення правил логіки (що особливо виявлялися у гаслах та плакатах тоталітарної епохи: «Ленін жив, Ленін живе, Ленін буде жити», «Економіка має бути економною» та ін.).

Лариса Масенко зазначає, що такі риси радянської «новомови», як-от: звуження лексичного складу, обмеження сполучувального потенціалу слів, послаблення їх предметного значення з огляду на переважання оцінної кооптації, явище десимантизації - перетворюють мову на мертве, застигле, вкрай уніфіковане утворення, позбавлене зв'язку з реальним життям у всьому його розмаїтті, динаміці, суперечностях.

Вплив тоталітарної мови на суспільну свідомість і міжособові стосунки є, на думку дослідниці, глибоко руйнівним, адже призначена для дезінформації, вона суперечить притаманній мові комунікативній функції. Постійне перебування під пресом «єдино правильної» комуністичної ідеології та її мови робило пристосуванство основною формою соціальної поведінки, породжувало як масове явище нещирість, двоєдушність, звичку до подвійних стандартів.