Карл Поппер "Відкрите суспільство"

«Відкрите суспільство» («Відкрите суспільство та його вороги») (1945) - відома праця англійського вченого Карла Раймунда Поппера, присвячена критиці теоретичної концепції марксизму, історицизму та утопічної соціальної інженерії, що призвели до виникнення тоталітарного політичного режиму. Концепція «відкритого суспільства», сформульована в даній книзі, вплинула на більшість політологічних, філософських і соціологічних шкіл сучасного соціального знання.

Основними поняттями, які використовує К. Поппер для аналізу наукових концепцій і характеристики існуючих у світі політичних режимів, є протиставлені поняття «відкритого» і «закритого» суспільства, запозичені з роботи А. Бергсона «Два джерела моралі та релігії» (1935).

«Відкрите суспільство», за Поппером, характеризується динамічною соціальною структурою, високою мобільністю, здатністю до інновацій, індивідуалізмом та демократичною плюралістичною ідеологією.

«Закрите суспільство» - це такий тип суспільства, що характеризується статичною соціальною структурою, обмеженою мобільністю, нездатністю до інновацій, традиціоналізмом і догматичною авторитарною ідеологією.

Заперечуючи наявність законів суспільного розвитку і можливість соціального передбачення та прогнозування, на противагу марксизму Поппер висуває нову модель «ідеального» суспільства - відкрите, демократичне суспільство, для якого характерні розвинене громадянське суспільство і реалізація принципів правової держави.

Поппер пропонує модель демократичного режиму, що базується на таких основних принципах «відкритого суспільства», як виборність і змінюваність влади, ідеологічний плюралізм та контроль над владою.

На думку Поппера, питання «Хто править?» не є ключовим для сучасної демократії (реального народовладдя, на думку вченого, у сучасному суспільстві бути не може - реальне управління здійснює політична еліта). Демократія трактується Поппером як режим, що припускає реальну можливість відновлення (або зміни) правлячої еліти за вимогою народу. Вчений обґрунтовує так званий парадокс свободи («для досягнення свободи її необхідно обмежити»), вказуючи при цьому на єдине обмеження такого роду - закон і визначаючи демократичний політичний режим як режим правління закону.