Іммануїл Кант "До вічного миру"

«До вічного миру» (1795)- праця Іммануїла Канта, видатного представника німецької класичної філософії, автора філософсько-політичної концепції лібералізму, присвячена питанням міжнародного права та міжнародної безпеки.

У своїй праці І. Кант пропонує проект «вічного миру» - оригінальну модель міжнародних відносин і міжнародної безпеки, засновану на дотриманні норм міжнародного договору та на діяльності особливої міжнародної організації - федерації суверенних, незалежних і рівноправних держав.

До основних норм міжнародних відносин за проектом «вічного миру» Кант відносить:

• невтручання у політичний устрій і управління інших держав;
• неможливість використання державного боргу держави для цілей зовнішньої політики;
• повне виключення основ для нових воєн за висновками мирних договорів між державами;
• республіканський тип устрою держав - членів міжнародного договору;
• федералізм держав як основа міжнародного права та ін.

Під терміном «республіканський устрій» Кант розуміє певний тип правової держави (хоча даний термін не використовується в роботах вченого), що заснований на принципах «свободи членів суспільства (як людей), на основоположеннях залежності всіх (як підданих) від єдиного загального законодавства, на законі рівності всіх (як громадян)». Даний державний устрій, за Кантом, «є єдиним устроєм, що виникає з ідеї договору, на якій повинно бути засноване будь-яке правове законодавство народу».

Кант стверджує неминучість утворення даної системи міжнародних відносин, наполягаючи на «об'єктивній реальності ідеї федерації, що повинна охопити поступово всі держави й привести, таким чином, до «вічного миру».

КАНТ (Kant), Іммануїл (1724-1804) - видатний представник німецької класичної філософії, автор філософсько-політичної концепції лібералізму. Створені Кантом фундаментальні філософські роботи істотно вплинули на розвиток світової наукової думки. Теза про максимальну відповідність устрою і режиму держави принципам права стала підґрунтям концепції правової держави. Основні праці: "Загальна природна історія й теорія неба" (1755); "Критика чистого розуму" (1781); "Критика практичного розуму" (1788) та ін.