Герберт Маркузе "Одномірна людина"

«Одномірна людина. Дослідження ідеології розвиненого індустріального суспільства» (1964) - праця видатного німецько-американського вченого, представника франкфуртської школи, одного з ідеологів руху "нових лівих" Герберта Маркузе, присвячена критиці політичного і культурного стану індустріального суспільства.

Основними поняттями, за допомогою яких вчений аналізує соціальні й політичні процеси індустріальної епохи, є поняття "одномірне суспільство" (під яким розуміється сучасне суспільство споживання) і "одномірна людина" (продукт технологічної ери, сформована ЗМІ, рекламою та модою).

Маркузе підкреслює, що свідомість людей в «одномірному суспільстві» повністю визначається пануючою системою цінностей: індустріальний розвиток, прагнення до споживання матеріальних благ призведе до стандартизації й шаблонності мислення. Технічний прогрес, що охопив всю систему правління і координування, створює нові форми влади, несе із собою політичну й духовну уніфікацію. «Ніколи раніше суспільство не мало у своєму розпорядженні такого багатства інтелектуальних і матеріальних ресурсів і, відповідно, не знало панування суспільства над індивідом у такому обсязі, - відзначає вчений.

Маркузе визначає основну небезпеку індустріального суспільства - небезпеку перетворення свободи на інструмент політичного панування. Простір «одномірного суспільства», у якому діє індивід, надає свободу вибору серед широкої розмаїтості товарів і послуг, але ця можливість, за словами вченого, не означає наявності свободи: «Спонтанне відтворення нав'язаних індивідам потреб не створює свободи або автономії, воно лише підтверджує дієвість контролю». Панування під маскою свободи поширюється на всі сфери приватного й суспільного буття, інтегрує всю існуючу опозицію й поглинає всі альтернативи. Технологічна раціональність, таким чином, виявляє свій політичний характер, породжуючи «тоталітарний універсум, у якому суспільство й природа, дух і тіло перебувають у стані постійної мобілізації на захист цього універсуму».

МАРКУЗЕ (Marcuse), Герберт (1898-1979) - видатний німецько-американський філософ, соціолог і культуролог, один із представників критичної теорії, що заклала теоретичну основу студентського руху 60-х рр. та руху "нових лівих". Учень Гайдеггера. З 1934 р. - у США. Основні праці: "Розум і революція" (1941); "Ерос і цивілізація. Філософське дослідження вчення Фрейда" (1955), "Одномірна людина: дослідження з ідеології розвиненого індустріального суспільства" (1964), "Культура й суспільство" (1964); "Есе про звільнення" (1969); "Контрреволюція й бунт" (1972).