Габріель Алмонд, Сідней Верба "Громадянська культура"
«Громадянська культура і стабільність демократії» (1963) - одна з найвідоміших політичних праць, присвячених політичній культурі. Автори - видатні американські вчені-політологи Габріель Алмонд і Сідней Верба. В роботі формулюється визначення політичної культури як «сукупності орієнтацій щодо соціальних об'єктів і процесів», яке стало в сучасній політології класичним. На прикладі зіставлення політичних культур п'яти країн - США, Мексики, Італії, Великої Британії та Німеччини - проведено аналіз основних типів сучасної політичної культури.
АЛМОНД (Almond), Габріель Абрахам (1911-2002) - американський політолог, президент Американської асоціації політичних наук у 1965-1966 р. Ввів у науковий обіг термін «політична культура». Один з авторів теорії політичних систем. Основні роботи: "Порівняльна політика: концепція розвитку" (1966); "Політичний розвиток" (1970); "Порівняльна політологія сьогодні" (1974); "Порівняльна політологія. Система, процес і політичний курс" (1978); "Порівняльна політологія. Теоретична структура" (1993); "Сучасна європейська політика" (1999) та ін.
ВЕРБА (Verba), Сідней (1932-2019) - американський політолог, дослідник політичних культур. У 1994-1995 рр. - Президент Американської асоціації політичної науки. Головні праці - "Громадянська культура та стабільність демократії" (разом із Г. Алмондом, 1963); "Громадянська культура: перегляд концепції" (разом із Г. Алмондом, 1980); "Еліти та ідея рівності" (1987) та ін.
Вчені виділяють три «ідеальні» моделі, що визначають роль громадян у політичному процесі - парафіян, підданих та учасників, яким відповідають три типи політичної культури - патріархальний, підданський та активістський.
Парафіяни мають досить неясні уявлення про уряд і політику. Це можуть бути сільські жителі, які живуть у віддалених місцевостях, або ж просто люди, що ігнорують політику та її вплив на їхнє життя. Відповідно, внаслідок практично повної відсутності у громадян політичних знань про політику, а також навичок політичної участі, для патріархального типу культури (або культури місцевих громад) є характерною орієнтація на традиційні, общинні цінності, підкорення не державній владі, а конкретним особистостям (вождям), відсутність очікувань щодо політичної системи.
Піддані, у свою чергу, пасивно підкоряються державним чиновникам і законам, але не голосують і активно не залучаються до політичного життя. Таким чином, для підданського типу політичної культури (або культури підкорення) характерне пасивне ставлення громадян до політичної системи.
Учасники залучені до політичного процесу. Вони інформовані про політичне життя, висувають вимоги до політичної системи й залежно від виконання цих вимог підтримують певних політичних лідерів. Відповідно, активістському типу політичної культури (культурі участі) властива орієнтація громадян на активну взаємодію з політичною системою.
Г. Алмонд і С. Верба виділяють кілька моделей
політичних культур, що представляють собою певні комбінації «чистих» типів
культур у різних політичних системах (див. табл.).
Безумовно, ідеальні типи політичних орієнтацій у реальному житті не зустрічаються. Ґрунтуючись на результатах порівняльного дослідження політичних культур провідних сучасних країн, Г. Алмонд та С. Верба виділили змішаний тип політичної культури - «громадянську культуру», яка характерна для більшості демократичних систем. В її межах більшість громадян можуть бути активними в політиці, тоді як інші виконують пасивну роль підданих.
"Поняття «політична культура» вказує на специфічні політичні орієнтації - настанови відносно політичної системи та її окремих частин, а також настанови відносно власної ролі в системі. Ми говоримо про політичну культуру так само, як могли б говорити про економічну культуру або культуру релігійну. Це сукупність орієнтацій відносно особливої сукупності об'єктів і процесів".