Френсіс Фукуяма "Верховенство культури"
"Верховенство культури" (1995) - стаття відомого американського політолога, футуролога Френсіса Фукуями, надрукована у "Journal of Democracy" й присвячена проблемам консолідації демократії у контексті теорії «третьої хвилі демократизації», викладеної С. Гантінгтоном у праці «Третя хвиля: демократизація наприкінці ХХ століття» (1991).
ФУКУЯМА (Fukuyama), Френсіс (1952) - американський політолог, футуролог, автор концепції "кінця історії" ("Кінець історії та остання людина", 1992). Серед інших праць: "Великий крах. Людська природа й відтворення соціального порядку" (1999), "Наше постлюдське майбутнє. Наслідки біотехнологічної революції" (2002); "Державне будівництво: управління й світовий порядок у ХХІ столітті" (2004); "Витоки політичного порядку. Від прадавніх часів до Французької революції" (2011); "Політичний порядок і політичний занепад. Від промислової революції до глобалізації демократії" (2014); "Ідентичність. Потреба в гідності й політика скривдженості" (2018).
Фукуяма виокремлює чотири основних рівня, на яких відбувається консолідація демократії:
- Ідеологія. Це рівень нормативних переконань про правильність або неправильність демократичних інститутів та структур, що їх підтримують.
- Інститути. Ця сфера містить в собі конституції, судові системи, партійні системи, ринкові структури та ін. Інститути змінюються не так швидко, як ідеї, проте ними можна маніпулювати за допомогою державно політики.
- Громадянське суспільство. Це - царина спонтанно створених соціальних структур, що відокремлені від держави та становлять основу демократичних політичних інститутів. Такі структури формуються та змінюються ще повільніше, ніж політичні інститути.
- Культура. Це - найглибший рівень, що містить такі явища, як структура родини, релігія, моральні цінності, громадянська свідомість, етнічна самосвідомість та ін.
Фукуяма стверджує, що подібно до того, як демократичні інститути спираються на зорове громадянське суспільство, громадянське суспільство, у свою чергу, має витоки свого розвитку на рівні культури, яку можна визначити як ірраціональну етичну звичку, що наслідується за традицією. І хоча вона піддається впливу подій, які відбуваються на трьох верхніх рівнях, культура змінюється дуже і дуже повільно. Отже, в багатьох аспектах все те, що С. Гантінгтон визначив, як «третя хвиля» переходу до демократії, було викликано змінами на першому рівні, тобто на рівні ідеології.
На думку дослідника, зміни, що відбулися в ідеології, прискорили зміни на другому рівні, тобто на рівні інститутів. Проте зміни на третьому рівні - рівні громадянського суспільства - відбувалися набагато повільніше, адже вони безпосередньо залежали від характеристик четвертого рівня - рівня культури. Саме тому, на думку Фукуями, громадянське суспільство доволі швидко відродилося у Польщі, Угорщини, Чехії та країнах Балтії, де існували сильні альтернативні еліти, тоді як в Україні, так само, як і в Білорусі та Росії, розвиток громадянського суспільства був значно повільнішим за існування старих (комуністичних) еліт при заповненні вакансій в нових (а іноді - не зовсім нових) політичних інститутах.
Фукуяма відзначає, що спад "третьої хвилі", який спостерігається у багатьох частинах світа, пояснюється розходженням у темпах демократичних змін на усіх чотирьох рівнях. Так, майже миттєва зміна нормативних переконань спричинила більші очікування, які не могли виправдатися внаслідок властивої більш глибоким рівням усталеності. У деяких країнах ця усталеність змусила зупинити рух до демократії ще до того, як виникла можливість створення інститутів. В інших країнах розрив між очікуваннями та реальністю став загрожувати прогресу, досягнутому при консолідації інститутів, адже почав впливати на ті нормативні переконання, які складали саму основу демократичної революції. Та головні труднощі, з якими зіштовхується будь-яка ліберальна демократія, знаходяться на третьому й, особливо, на четвертому рівні.
"Реальними проблемами, що впливають на якість життя в сучасних демократичних державах, є соціальні й культурні відхилення від норми, які, вочевидь, перебувають за межами можливостей інституційних рішень, а отже, й за межами можливостей державної політики. Питання культури, таким чином, висувається на перший план".