Френсіс Фукуяма "Лібералізм і його протиріччя"
«Лібералізм і його протиріччя» (2022) - книга провідного американського вченого, філософа та політолога Френсіса Фукуями, присвячена аналізу історичних витоків класичного лібералізму та переосмисленню змісту і значення ліберальної теорії у сучасному світі. Найкраща книга року в категорії «Філософія та ідеї» за версією Times.
ФУКУЯМА (Fukuyama), Френсіс (1952) - американський політолог, футуролог, автор концепції "кінця історії" ("Кінець історії та остання людина", 1992). Серед інших праць: "Великий крах. Людська природа й відтворення соціального порядку" (1999), "Наше постлюдське майбутнє. Наслідки біотехнологічної революції" (2002); "Державне будівництво: управління й світовий порядок у ХХІ столітті" (2004); "Витоки політичного порядку. Від прадавніх часів до Французької революції" (2011); "Політичний порядок і політичний занепад. Від промислової революції до глобалізації демократії" (2014); "Ідентичність. Потреба в гідності й політика скривдженості" (2018).
У своїй книзі автор розглядає три основні історичні обґрунтування лібералізму, досліджує основні сучасні виклики ліберальному принципу свободи слова (зокрема, з боку новітніх інформаційних технологій) та вплив на нього ідеї національної ідентичності, розглядає можливі альтернативи лібералізму, та намагається визначити загальні принципи, необхідні для відновлення віри у класичну ліберальну теорію.
Відзначаючи, що у сучасному світі лібералізм зіткнувся з численною критикою та викликами, Фукуяма зауважує, що сьогодні ліберальна ідея багатьом справді видається застарілою ідеологією, яка вже повністю себе вичерпала і не може гідно відповісти на сучасні виклики.
Однак, визнаючи наявність серйозних слабких місць ліберальної теорії, автор наголошує на тому, що попри постійну критику та нові виклики, лібералізм все ж таки залишається панівним організаційним принципом більшої частини світової політики першої третини ХХІ століття.
«Хай би якими були вади лібералізму, я хочу показати, що він все одно кращий за неліберальні альтернативи. Його стійкість відображає той факт, що його практичне, моральне й економічне обґрунтування приваблюють багатьох людей, особливо після виснаження їх жорстокою боротьбою, яку породили альтернативні політичні системи»
Фукуяма наголошує на необхідності заново сформулювати обґрунтування ліберальної політики, а також проаналізувати причини, з яких багато хто вважає її сьогодні неповноцінною.
Трьома історичними обґрунтуваннями лібералізму, які було висунуто впродовж століть його існування, за Фукуямою, є:
- прагматичне: лібералізм – це спосіб регулювання насильства і надання можливості різноманітному за складом населення мирно співіснувати;
- моральне: лібералізм захищає людську гідність, зокрема, автономність людини – здатність кожної особи робити вибір;
- економічне: захищаючи право власності й свободу ділової діяльності, лібералізм сприяє економічному зростанню та всім тим благам, які від нього походять.
Фукуяма відзначає й наявність низки вад, притаманних лібералізму, деякі з яких стали наслідком зовнішніх обставин, а інші були завжди притаманні цій доктрині. Автор також наголошує, що ключові принципи лібералізму нерідко доводились до крайнощів прибічниками і його лівого, і його правого крила – ці крайні версії лібералізму викликали негативну реакцію суспільства, що стала джерелом правого популізму й лівого прогресистського руху, які сьогодні загрожують лібералізму.
Фукуяма окреслює низку загальних принципів, необхідних для відновлення віри у класичну ліберальну теорію.
Насамперед необхідно визнати факт демографічного різноманіття і скористатися ним для підтримки консервативних цінностей, не прив'язаних до фіксованих аспектів ідентичності. В управлінні цими формами різноманіття можуть допомогти кілька загальних принципів лібералізму:
- Сучасна держава має бути неупередженою, тобто прагнути ставитися до громадян на рівній і одностайній основі, а не з огляду на особисті, політичні чи родинні зв'язки.
- Сучасна держава має серйозно сприймати федералізм (або, за європейською термінологією, субсидіарність) і передавати владу на найнижчі відповідні рівні правління й давати цим рівням управління змогу відображати вибір громадян за широким колом питань.
- Сучасна держава має захищати свободу слова з відповідним розумінням потреби обмежень (мається на увазі не пряме державне регулювання свободи слова, а радше запобігання зосередженню великої влади в приватних руках, передусім, завдяки антимонопольним законам і законам про конкуренцію).
- Сучасна держава і ліберальне суспільство мають поважати зону приватності навколо кожної особи, що є обов'язковою умовою сприяння демократичним обговоренням і компромісам, необхідним для реалізації ліберального принципу толерантності.
- Сучасна держава і ліберальне суспільство мають виходити у своїй діяльності з незмінного примату індивідуальних прав над правами культурних груп: соціальна політика має спрямовуватися на такі змінні категорії, як, наприклад, класи, а не на фіксовані, як-от раса чи етнічна незалежність.
- Сучасна держава і ліберальне суспільство мають виходити з визнання того, що людська автономія не безмежна: успішні ліберальні суспільства повинні приділяти першочергову увагу турботі про спільні інтереси, толерантність, неупередженість й активне залучення до громадських справ.
Останнім необхідним принципом діяльності
сучасного ліберального суспільства Фукуяма називає принцип помірності.
«Помірність – це загалом непоганий політичний принцип, особливо для ліберального порядку. Якщо економічна свобода купувати, продавати й інвестувати є добре, то це не означає, що усунення усіх обмежень економічної активності буде ще кращим. Якщо особиста автономія є джерелом самореалізації особистості, це не означає, що необмежена свобода і постійне зняття обмежень зробить людину ще самореалізованішою. Іноді самореалізація настає через визнання обмежень. Тож відновлення відчуття помірності – і індивідуального, і колективного – є ключем до відродження (і навіть виживання) самого лібералізму»