Френсіс Фукуяма "Кінець історії"

«Кінець історії та остання людина» (1992) - одна з найпопулярніших книг американського політолога, футуролога Френсіса Фукуями. Книга написана на основі статті «Кінець історії?» (1989), надрукованої в журналі «The National Interest», у якій Фукуяма стверджував, що «за останні роки у світі виник небувалий консенсус з приводу легітимності ліберальної демократії як системи правління» (що підсилювався поразкою конкуруючих ідеологій - фашизму, комунізму та ін.).

ФУКУЯМА (Fukuyama), Френсіс (1952) - американський політолог, футуролог, автор концепції "кінця історії" ("Кінець історії та остання людина", 1992). Серед інших праць: "Великий крах. Людська природа й відтворення соціального порядку" (1999), "Наше постлюдське майбутнє. Наслідки біотехнологічної революції" (2002); "Державне будівництво: управління й світовий порядок у ХХІ столітті" (2004); "Витоки політичного порядку. Від прадавніх часів до Французької революції" (2011); "Політичний порядок і політичний занепад. Від промислової революції до глобалізації демократії" (2014); "Ідентичність. Потреба в гідності й політика скривдженості" (2018).

Прагнучи спрогнозувати характер і напрямок розвитку сучасного світового політичного процесу, Ф. Фукуяма стверджує, що поширення західних (демократичних) цінностей і ліберальних принципів економіки у світовому масштабі неминуче призведуть до формування ліберальної демократії, що являє собою «кінцевий пункт ідеологічної еволюції людства».

Історія людства, за Фукуямою, закінчується разом із політичним протистоянням періоду "холодної війни", що придавав головного імпульсу розвитку цивілізації. Вчений висуває модель повного домінування ліберальних цінностей, реалізація якої призведе до «кінця історії» - закінчення періоду політичного та ідеологічного протистояння, створення глобальної ліберально-демократичної цивілізації.

Терористична атака 11 вересня 2001 р. веж Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку і будинку Пентагона у Вашингтоні, що забрала життя більше трьох тисяч мирних людей, змусила вченого переосмислити основні положення своєї теорії, що базувалася на ідеї неминучості демократичних перетворень у світі, і визнати, що, незважаючи на досягнення Заходу й поразку комунізму та фашизму, світовий розвиток зовсім не відповідає оптимістичному сценарію «кінця історії». У своїй останній роботі «Америка на розпутті» (2006) Фукуяма підкреслює, що «кінець історії» не означає неминучий транснаціональний рух до ліберальної демократії. «Кінець історії», за Фукуямою, - це лише «розмова про модернізацію» (де ліберальна демократія виступає одним із низки «побічних продуктів» процесу модернізації політичних систем). 

"Ліберальна демократія може являти собою «кінцевий пункт ідеологічної революції людства» і «остаточну форму правління в людському суспільстві», будучи тим самим «кінцем історії». Це означає, що в той час, як більш ранні форми правління характеризувалися невиправними дефектами та ірраціональностями, що зрештою приводили до їх катастрофи, ліберальна демократія, як стверджується, позбавлена таких фундаментальних внутрішніх протиріч. Хоча якісь сучасні країни можуть зазнати невдачі в спробі досягти стабільної ліберальної демократії, а інші можуть повернутися до більш примітивних форм правління, на кшталт теократії або військової диктатури, але ідеал ліберальної демократії поліпшити не можна... Те, що, на мою думку, підійшло до кінця, - це не послідовність подій, навіть подій серйозних і великих, а Історія з великої букви - тобто історія, що розуміється як єдиний, логічно послідовний еволюційний процес, розглядається з урахуванням досвіду часів і народів".