Джордж Лейкофф, Марк Джонсон "Метафори, якими ми живемо"
"Метафори, якими ми живемо" (1980) - праця відомих американських лінгвістів Джорджа Лейкоффа і Марка Джонсона, що стала бестселером. Книга присвячена аналізу ролі метафор у житті сучасного суспільства, у тому числі - їх використанню як інструмента організації політичного досвіду.
ЛЕЙКОФФ (Lakoff), Джордж (1941) - американський лінгвіст, у 1990-1993 рр. - президент Міжнародної асоціації когнітивної лінгвістики. У центрі наукових інтересів - дослідження ролі метафори у мисленні індивіда, політичній поведінці та суспільному житті. Головні праці - "Метафори, якими ми живемо" (у співавторстві з М. Джонсоном, 1980); "Моральна політика" (1996); "Чия свобода? " (2006); "Політичний розум" (2009).
ДЖОНСОН (Johnson), Марк (1949) - американський філософ, лінгвіст. У центрі наукових інтересів - філософія мови, теорія метафори, когнітивна наука, етичний натуралізм, естетика. Найвідоміші праці - "Метафори, якими ми живемо" (у співавторстві з Дж. Лейкоффом, 1980); "Мораль для людей" (2014).
Спираючись на отримані лінгвістичні дані, Лейкофф та Джонсон роблять висновок про те, що метафори метафори пронизують все наше життя та здатні структурувати сприйняття, мислення та дії людини: «Наша понятійна система, в межах якої ми думаємо та діємо, за своєю суттю метафорична». Метафора - це спосіб мислення. Однак при цьому будь-які абстракції й складні ситуації зазвичай усвідомлюються за допомогою метафори». Автори ілюструють свою думку метафорою «суперечка - це війна»: «Ми можемо реально перемагати або програвати в суперечці. Особа, з яким ми сперечаємося, ми сприймаємо як супротивника. Ми атакуємо його позиції й захищаємо власні. Ми захоплюємо територію, просуваючись уперед, або втрачаємо територію, відступаючи...Багато чого з того, що ми робимо в суперечці, осмислюється в понятійних термінах війни».
Як радник американського політика Джона Керрі, Лейкофф відзначає, що виборець голосує не лише за те, що йому вигідно, як вважається зазвичай. «Ми віддаємо свій голос, - стверджує Лейкофф, - тим кандидатам, які на нас схожі. Причому ідентифікація виборця з претендентом відбувається головним чином на підсвідомому рівні, а знаряддям цього процесу стають саме метафори. Так, республіканці говорять не про скорочення податків, що може звучати безвідповідально, а про «полегшення податкового тягаря». За цими словами стоїть образ пересічного американця, який, немов атлант, несе на своїх плечах тягар відповідальності. Точно знайдені слова здатні занурити потрібну картинку так глибоко у свідомість людини, що з ними не має сенсу боротися. Метафору не можна викрити, її можна лише побороти іншою метафорою».
Більш пізня праця Лейкоффа «Метафора і війна: Система метафор для виправдання війни у Затоці», сприйнята багатьма науковцями як новий етап у розвитку політчиної лінгвістики, починається фразою «Метафори можуть вбивати» («Metaphors can kill»). Вчений стверджує, що метафори пронизують все наше життя й виявляються не лише в мові, але й у мисленні та дії. Вчений наголошує на існуванні безсвідомої системи метафор, якою ми користуємося для розуміння політичної реальності. «Не існує способу уникнути метафоризації мислення, особливо у складних випадках - таких, як проблеми політики», - пише Лейкофф. Так, обговорення питання про початок Війни в затоці (Gulf War), в 1990-1991 р. між багатонаціональними силами (на чолі з США) та Іраком за звільнення і відновлення незалежності Кувейту, за словами вченого, являло собою цілу панораму агресивних метафор: «Держсекретар Бейкер подавав Саддама Хусейна як головну перешкоду на шляху «розвитку життя», президент Буш говорив, що Сполучені Штати перебувають у Перській затоці для того, аби «захищати свободу та безвинних» і для досягнення цих цілей необхідно «відтіснити Хусейна», генерал Шварцкопф характеризував окупацію Кувейту як «тривале зґвалтування» та ін. Сама фраза «метафори здатні вбивати» - безумовно, теж є метафорою (вбивають не метафори, а бомби), за допомогою якої Лейкофф прагне підкреслити вплив цього «важливого засобу подання та осмислення дійсності» на свідомість людей: «Ми повинні приділяти більше уваги механізмам метафоричного мислення, особливо тому, що такі механізми обов'язково використовуються в дискусіях про зовнішню політику, і тому, що метафори, підкріплені бомбами, здатні вбивати».