Джейсон Бреннан "Проти демократії"
"Проти демократії" (2016) - книга відомого американського політичного філософа Джейсона Бреннана, присвячена аналізу інструментальних та процесуальних недоліків демократії та обґрунтуванню такої її можливої альтернативи, як епістократія.
БРЕННАН (Brennan) Джейсон (1979) - американський політолог, політичний філософ. Є визнаним авторитетом у дослідженні демократичної теорії, етики голосування, політичної та економічної свободи й моральних основ ринкового суспільства. Низка праць присвячена аналізу компетентності виборців, реальної спроможності демократії та її можливих альтернатив. Основні праці: "Коротка історія свободи" (у співавт. з Д. Шмідцом, 2010); "Етика голосування" (2011); "Обов'язкове голосування: «За» та «Проти» (у співавт. з Л.Хілл, 2014)"; "Проти демократії" (2016); "Тріщини у вежі зі слонової кістки" (у співавт. з Ф. Маґнессом, 2019).
Книга за своїм задумом є заключною частиною трилогії (перші дві праці - "Етика голосування" та "Обов'язкове голосування: «За» та «Проти»). Якщо у першій частині автор обстоює думку про те, що більшість громадян мають моральний обов'язок утримуватись від участі у голосуванні, а у другій невиправданість практики обов'язкового голосування, третя частина присвячується аналізу епістократічної моделі урядування як можливої альтернативи демократії.
Автором терміну «епістократія» (влада знаючих) є Д. Естлунд. Бреннан називає епістократичним режим, який влада розподіляється відповідно до компетентності, майстерності та добросовісності, щоб діяти на основі цієї майстерності.
За визначенням автора, політична система є демократичною, якщо фундаментальна політична влада рівною мірою належить народу в цілому. Епістократичною система є за умов, коли більші знання та вміння добросовісно діяти на основі цих знань стають необхідними юридичними, правовими передумовами для одержання влади або правовими підставами для наділення більшою владою за законом. Таким чином, епістократія означає, що за законом більш компетентні й обізнані громадяни мають дещо більшу владу, аніж некомпетентні й незнаючі.
Бреннан наводить три основні моделі поведінки виборців, виділяючи:
1) хоббітів (малопоінформованих громадян з незначною зацікавленістю й низьким рівнем участі у політиці);
2) хуліганів (більш поінформованих громадян, котрі мають сильну відданість політиці й своїй політичній ідентичності);
3) вулканців (які являють собою ідеальний ти виборців - досконало раціональних, поінформованих, розсудливих, без неналежних лояльностей до своїх переконань).
Дослідник зазначає, що на противагу багатьом теоріям демократії, які припускають, що громадяни мають поводити себе як вулканці, або сподіваються, що залучення громадян до політики перетворює хоббітів на вулканців, статистичні дані свідчать про те, що політичне залучення, як правило, перетворює хоббітів на хуліганів і робить хуліганів ще гіршими хуліганами. «Демократія - це правління хоббітів і хуліганів» - наголошує вчений. При цьому Бреннан стверджує, що епістократія була б правлінням хуліганів, але «це була б краща група хуліганів, ніж та, яку ми маємо за демократії». Таким чином, на думку науковця, для більшості громадян політична свобода та участь є в цілому згубними, адже більшість є хоббітами або хуліганами, причому більшість хоббітів є потенційними хуліганами - тож «усім було б краще, якби вони залишалися поза політикою».
Дослідник відзначає, що подібно до того, як існує багато різних форм демократичних систем, можна вести мову й про різні форми епістократії, до яких відносяться:
1) виключно ціннісне голосування (громадяни голосують за цілі урядування, але не за засоби);
2) епістократичне вето (закони приймаються в нормальний демократичний спосіб - обраним народом парламентом або референдумом, проте епістократична рада певного типу залишає за собою право вето на усі рішення);
3) множинне голосування (усі громадяни мають один голос, але найбільш компетентні отримують додаткові голоси);
4) обмежене виборче право (право голосу одержують ті громадяни, які здали певний іспит з політичної компетентності);
5) лотерея виборчого права (право голосу розподіляється через випадкове жеребкування, але для його реалізації потрібно пройти додаткове навчання та тестування);
6) урядування за допомогою імітації (на підставі статистичних даних вираховується та реалізується рішення повністю поінформованої частини електорату).
«Я вважаю, що більшість людей погано розбираються в політиці й політика є поганою справою для більшості з нас, але я не стверджую, що через це ми повинні зменшувати (чи збільшувати) сферу урядування. Натомість я стверджую, що повинна бути зменшена кількість тих, кому дозволено брати політичну участь. Адже коли справа доходить до політики, деякі люди знають багато чого, проте більшість не знає нічого, а багато хто знає ще менше, аніж нічого».