Берт Рокмен "Політичне лідерство"

«Політичне лідерство» («Питання лідерства: президентство та американська система; американські політичні партії та вибори») (1985) - праця американського політолога Берта Рокмена, в якій дається одна з найбільш змістовних наукових класифікацій політичної еліти за системою її рекрутування (відбору). 

РОКМЕН (Rockman), Берт (1943) - американський політолог, експерт з питань бюрократії і політичного лідерства. Редактор Оксфордського довідника політичних інститутів (2005), книг "Президентство Джорджа Буша-мол." (2003), "Президентське лідерство" (2005) та ін. Головна праця - "Питання лідерства: президентство та американська система; американські політичні партії та вибори" (1985).

У даній роботі Рокмен аналізує характер і способи входження нових членів до складу політичної еліти, виділяючи дві основні системи рекрутування (від фр. recruter - набирати, вербувати) еліт - антрепренерську та систему гільдій. Автор відзначає, що такі моделі в реальному житті в чистому виді не зустрічаються, у різних політичних системах використовуються їхні сполучення, з перевагою тієї або іншої системи відбору.

Елементи антрепренерської системи існують переважно в умовах демократичного політичного режиму. Політична еліта формується за такими принципами:

• відкритість, широкі можливості для представників будь-яких соціальних груп претендувати на заняття лідируючих позицій;
• невелика кількість формальних вимог, інституціональних фільтрів;
• широке коло селекторату, що може включати усіх виборців країни;
• висока конкурентність відбору, суперництво за займання керівних посад;
• мінливість складу еліти, першорядна значимість особистих якостей, індивідуальної активності.

Таким чином, визначальними критеріями відбору еліти за даної системи є особисті якості, компетентність, професіоналізм, популярність претендентів. Антрепренерська система орієнтована на відбір кандидатів із різних соціальних груп. Разом із тим, певними недоліками використання такої системи є велика ймовірність непрофесіоналізму, а також низький ступінь передбачуваності політики. До того ж, антрепренерська система сприяє неоднорідності еліти, що може породжувати внутрішні конфлікти.

Система гільдій, яка є основою відбору політичної еліти переважно в державах з тоталітарними або авторитарними політичними режимами, країнах адміністративного соціалізму, має такі характерні риси:

• закритість, відбір претендентів на більш високі посади головним чином з нижчестоящих прошарків самої еліти; повільне, поступове просування численними сходами службової ієрархії;
• високий ступінь інституціалізації відбору, наявність численних формальних вимог для заняття посад (партійність, вік, стаж роботи, освіта, характеристика керівництва та ін.);
• невелике, відносно закрите коло селекторату, до якого, як правило, входять лише члени вищестоящого керівного органа;
• відбір і призначення кадрів вузьким колом керівників, відсутність відкритої конкуренції;
• тенденція до відтворення існуючого типу еліти (ця риса випливає з попередніх - наявності численних формальних вимог, призначення на посаду керівництвом, а також тривалого перебування претендента у лавах даної організації).

Таким чином, для даної системи відбору еліти, у порівнянні з антрепренерською, є характерним менший ступінь ризику при прийнятті рішень. Система гільдій забезпечує високий ступінь передбачуваності в політиці, знижує можливість конфліктів усередині еліти. Основні переваги системи гільдій - консенсус і спадковість. Разом із тим, система схильна до бюрократизації, масового конформізму, підміни формальних критеріїв відбору неформальними. Дана система призводить до відтворення одного типу керівників, спонукаючи еліту до поступового відриву від суспільства й перетворення на привілейовану замкнуту касту.