Біографічний довідник

                                                    А

АДЖЕМОҐЛУ (Agemoglu) Дарон (1967) - відомий турецький і американський науковець, у 2014 р. - член Експертної ради при Міністерстві економіки України. У центрі наукових інтересів - динамічні моделі ринку праці. Найбільшої популярності набули дослідження, проведені спільно з Дж. Робінсоном, присвячені питанням впливу економічних інститутів на політичний розвиток. У 2012 р. науковці стали співавторами бестселеру "Чому нації занепадають?". Серед інших праць: "Економічні начала диктатури і демократії" (у співавторстві з Дж. Робінсоном, 2005), "Основи сучасного економічного зростання" (2009), "Вузький коридор"(у співавторстві з Дж. Робінсоном, 2019).

АЙЗЕНШТАДТ (Eisenstadt) Шмуель Ной (1923-2010) - ізраїльській політолог, соціолог, експерт у галузі проблем модернізації, порівняльного дослідження цивілізацій Заходу та Сходу в контексті переходу від традиційних суспільств до модернових. В 1969-1971 рр. - керівник Ізраїльської соціологічної асоціації. Головні праці - "Модернізація, протест та зміни" (1966); "Протестантська етика та модернізація: порівняльний підхід" (1968); "Посттрадиційне суспільство" (1972); "Революція і трансформація суспільств" (1978); "Європейська цивілізація в порівняльній перспективі" (1987).

АДОРНО (Wiesengrund-Adorno), Теодор (1903-1969) - німецький соціолог, соціальний філософ, музикознавець, представник франкфуртської школи неомарксизму. У 1934 р. емігрував до Великої Британії, з 1938 р. - у США. Основні напрямки досліджень - соціологія культури ("Діалектика освіти", 1947, разом з М. Хоркхаймером), аналіз соціально-психологічних передумов і характерних рис тоталітаризму ("Авторитарна особистість", 1950). 

АЙКЛ (ikle), Фред Чарлз (1924-2011) - американський політолог і державний діяч. Директор агентства по роззброюванню та контролю за озброєннями США (1973-1977), з 1988 р. - провідний спеціаліст Центру стратегічних міжнародних досліджень (CSIS). Запропонував оригінальну систематизацію типів міжнародних переговорів. Основні праці: "Після виявлення...Що?" (1961); "Як нації ведуть переговори" (1964); "Чи можуть соціальні пророкування бути оцінені?" (1967); "Кожна війна повинна закінчитися" (1971), "Знищення зсередини: найвища загроза для народів" (2006).

АЛМОНД (Almond), Габріель Абрахам (1911-2002) - американський політолог, президент Американської асоціації політичних наук у 1965-1966 р. Ввів у науковий обіг термін «політична культура».  Один з авторів теорії політичних систем. Основні праці: "Порівняльна політика: концепція розвитку" (1966); "Політичний розвиток" (1970); "Порівняльна політологія сьогодні" (1974); "Порівняльна політологія. Система, процес і політичний курс" (1978); "Громадянська культура: перегляд концепції" (1980); "Порівняльна політологія. Теоретична структура" (1993); "Сучасна європейська політика" (1999) та ін.

АНДРУЗЬКИЙ, Георгій (Юрій) Львович (1827-? - після 1864) - відомий український політичний мислитель і суспільний діяч, поет, яскравий представник народно-демократичного напрямку політичної думки. За участь у діяльності Кирило-Мефодіївського братства був заарештований і висланий з України в Казань, а згодом - на Соловецькі острови. Точна дата й місце смерті невідомі. Автор першого в новітній історії України конституційного проекту ("Начерки конституції республіки"). Прибічник ідеї федерації слов'янських народів - Слов'янських Сполучених Штатів з президентською формою державного правління.

АРЕНДТ (Arendt), Ханна (1906-1975) - американський політолог, фахівець із проблем тоталітаризму. Найбільш відома праця - "Джерела тоталітаризму" (1951) присвячена оригінальному рішенню основних проблем антисемітизму, імперіалізму, дослідженню тоталітарних систем XX століття - у Німеччині й СРСР. Серед інших відомих праць Арендт - "Ситуація людини" (1958); "Між минулим і майбутнім" (1963); "Про революцію" (1963); 

АРІСТОТЕЛЬ (Aristotle) (384-322 до н.е.) - давньогрецький учений, один із найвидатніших філософів античності, учень Платона, вихователь Олександра Македонського. Автор соціально-політичних творів "Політика" та "Афінська політія". Автор терміна "політика". Першим в історії наукової думки зробив спробу всебічної розробки науки про політику, яка в роботах вченого виявилася нерозривно пов'язаною з етикою.  Автор першого відомого корпоративного дослідження права та форм правління полісів (вченим було досліджено 158 законодавств міст-держав).

АРОН (Aron), Реймон Клод Фердінанд (1905-1983) - французький соціолог, політолог, філософ і публіцист, один із авторів концепцій індустріального суспільства та деідеологізації, прихильник лібералізму, ідейний противник марксизму і комунізму. У центрі наукових інтересів - проблеми демократії, типологія сучасних політичних режимів, порівняльний аналіз політичних систем. Автор багатьох наукових праць, серед яких: "Людина проти тиранів" (1946); "Розвиток індустріального суспільства та соціальна стратифікація" (1956); "18 лекцій про індустріальне суспільство" (1963); "Розчарування в прогресі" (1963), "Демократія і тоталітаризм" (1965) та ін.

                                                    Б

Б'ЮКЕНЕН (Buchanan), Патрік Джозеф «Пет» (1938) - американський політик, політолог-аналітик, публіцист, журналіст і телекоментатор, радник президентів Р. Ніксона, Дж. Форда і Р. Рейгана, кандидат у президенти США на виборах 1992, 1996, 2000 рр. Автор низки книг і статей, серед яких: "Навіщо злити Росію?"; "Європа робить самогубство"; "Що ми робимо на Україні?"; "Інаугурація нескінченної війни" та ін. Основні праці: "Смерть Заходу" (2002); "Праві та не-праві" (2004).

БАДІ (Badie), Бертран (1950) - французький соціолог, політолог, фахівець у галузі міжнародних відносин, глобалізації, геополітики. Серед головних праць - "Соціологія держави" (у співавторстві з П. Бірнбаумом, 1979); "Культура політичного" (1993); "Світ без суверенітету" (1999).

БАЙМЕ (Beyme), Клаус Густав Генріх фон (1934) - німецький політолог, соціолог. У 1982-1985 рр. - Президент Міжнародної асоціації політичних наук. У центрі наукових інтересів - порівняльні дослідження політичних систем в Європі, зокрема - країн Східної Європи. Серед головних праць - "Політичні теорії сучасності" (1972); "Партії західних демократій" (1984); "Теорія політики у ХХ ст." (1991); "Перехід до демократії у Східній Європі" (1996); "Парламентська демократія" (1999).

БАКУНІН, Михайло Олександрович (1814-1876) - російський філософ і політичний діяч, засновник народництва і теоретик міжнародного анархізму, один із лідерів I Інтернаціоналу, ідейний супротивник К. Маркса. Вихідним моментом анархічної доктрини Бакуніна була ідея про знищення державності, що обмежує права й свободи особи в ім'я абстрактної ідеї загального блага. Під впливом ідей Бакуніна сформувався «бунтарський» напрямок революційного народництва. Основні роботи: "Федералізм, соціалізм і антитеологізм" (1868); "Державність і анархія" (1873).

БАРТОЛІНІ (Bartolini), Стефано (1952) - італійський політолог, фахівець у галузі європейської політичної інтеграції. Автор багатьох книг та публікацій, серед яких - "Ідентичність, конкуренція та виборча доступність: стабілізація європейських електоратів 1885-1985 рр." (у співавторстві з П. Мейром) (1990); "Класовий розкол" (2000); "Реструктуризація Європи" (2005).

БАЧИНСЬКИЙ, Юліан (1870-1940) - український суспільний і політичний діяч, публіцист, дипломат, провідний діяч УРП. У своїх роботах першим в українській політичній думці обґрунтував необхідність створення незалежної Української Соборної держави. Основні роботи - "Україна irredenta (із приводу еміграції) " (1895), "Більшовицька революція й українці" (1925).

БЕЛЛ (Bell), Даніел (1919-2011) - американський політолог, соціолог, журналіст, один з авторів концепції постіндустріального суспільства, футуролог. Праці, присвячені соціальним змінам, поєднуються в книзі "Кінець ідеології" (1960), що є першим науковим обґрунтуванням концепції деідеологізації. Сформульована Беллом у книзі "Майбутнє постіндустріальне суспільство" (1973) концепція постіндустріального суспільства стала однією з найпопулярніших і використовуваних теорій у ХХ ст. Серед інших праць - "Зустрічаючи 2000 рік" (1968); "Культурні протиріччя капіталізму" (1976); "Третя технологічна революція і її можливі соціально-економічні наслідки" (1989).

БЕНТАМ (Bentham), Ієремія (1748-1832) - англійський філософ, соціолог, політолог, правознавець і мораліст, засновник теорії утилітаризму, прихильник лібералізму, рішучий супротивник концепції природного права. Ліберальні погляди Бентама знайшли своє відбиття в творах "Введення в принципи моралі й законодавства" (1789); "Катехізис парламентської реформи" (1809); "Теорія покарань і нагород" (1811); "Деонтологія, або Наука про мораль" (1834) та ін. 

БЕНТЛІ (Bentley), Артур Фішер (1870-1957) - американський вчений, один із засновників теорії груп інтересів. Головна праця - "Процес правління. Вивчення суспільних тисків" (1908) - вважається першим політико-соціологічним дослідженням реальних політичних процесів у США. 

БЕНХАБІБ (Benhabib), Сейла (1950) - американська соціологіня, перекладачка. У центрі наукових інтересів - теорія мультикультуралізму, міжкультурні комунікації.   Авторка низки книг-бестселерів, серед яких - "Критика, норми та утопія» (1986); "Самовизначення" (1992); "Трансформація громадянства" (2000); "Чужинці, громадяни, резиденти" (2004).

БЕРДЯЄВ, Микола Олександрович (1874-1948) - російський релігійний філософ і соціолог, один із представників ціннісної теорії політичних еліт. Виступаючи ідейним супротивником радянської влади, у своїх роботах доводив несумісність ідеології й практики більшовизму зі свободою особи. Неприйняття тоталітарної ідеї розкривається в роботі «Філософія нерівності» (1923). У 1922 р. за критику марксизму був висланий за кордон більшовицьким урядом. Автор близько 40 книг. Основні праці: "Зміст творчості" (1916), "Зміст історії" (1923), "Витоки і сенс російського комунізму" (1931) та ін.

БЕРК (Burke), Едмунд (1729-1797) - англійський публіцист і філософ, державний діяч, основоположник консервативної ідеології. З найбільшою повнотою філософія консерватизму, що є основним внеском Берка у світову політичну думку, виражена в праці "Роздуми про революцію у Франції" (1790). Серед інших творів - "У захист природного суспільства" (1756); "Філософське дослідження походження наших ідей про високе і прекрасне" (1757); "Звернення нових вігів до старих" (1791); "Лист до шляхетного лорда" (1795); "Листи про світ із царевбивцями" (1796-1797).

БЕРНХЕМ (Burnham), Джеймс (1905-1987) - американський соціолог, економіст, теоретик консерватизму. У своїй головній праці - "Революція менеджерів" (1941) - висунув ідею про трансформацію капіталізму в «менеджеріальне суспільство», влада в якому перейде до нового класу управлінців (вищих інженерів, менеджерів, технократів).

БЖЕЗІНСЬКИЙ (Brzezinski), Збігнев Казімеж (1928-2017) - американський політолог, соціолог, державний діяч. У 1977-1981 рр. - заступник президента з питань національної безпеки в адміністраціях Дж. Картера й Л. Джонсона. Основні напрямки досліджень - теорія постіндустріального (технетронного) суспільства, міжнародні відносини, геополітика. Головні праці: "Ідеологія і влада в радянській політиці" (1962); "Між двох сторіч. Роль Америки в технетронну еру" (1970), "Влада та принцип" (1983); "Великий провал: народження й смерть комунізму у ХХ столітті" (1989); "Без контролю" (1993); "Велика шахівниця. Американське панування та її геостратегічні імперативи" (1997), "Вибір. Світове панування або глобальне лідерство" (2004); "Україна в геостратегічному контексті" (2006).

БЛОНДЕЛЬ (Blondel), Жан (1929) - франко-британський політолог, компаративіст, спеціаліст з питань теорії партійних систем та політичного лідерства. Засновник (1970) та багаторічний керівник Європейського консорціуму політичних досліджень (European Consortium for Political Research). Головні праці - "Вступ до порівняння політичних партій" (1968); "Політичне лідерство. Шлях до всеосяжного аналізу" (1987).

БОДЕН (Bodin), Жан (1530-1596) - французький філософ, історик, політичний мислитель, юрист. У творах "Метод легкого вивчення історії" (1566) та "Шість книг про державу" (1576) розглядав виникнення й становлення державних інститутів у різних географічних і кліматичних умовах. Першим в історії політичної думки дав тлумачення суверенітету як найважливішої властивості держави, що проявляється у верховенстві влади як усередині своєї території, так і у відносинах із іншими країнами. У 1589 р. арештований за підозрою в чаклунстві, його книги були привселюдно спалені при арешті. 

БОТТОМОР (Bottomore), Томас Бартон (1920-1993) - англійський соціолог неомарксистської орієнтації. У 1974-1978 рр. - голова Міжнародної асоціації соціологів. В центрі наукових інтересів - теорія марксизму, історія соціологічної думки, соціальна стратифікація і мобільність, теорія політичних еліт. Основні праці: "Класи в сучасному суспільстві" (1965); "Еліти й суспільство" (1966); "Марксистська соціологія" (1975); "Австромарксизм" (1978). 

БОУЛДІНГ (Boulding), Кеннет Еварт (1910-1993) - англійський соціолог неомарксистської орієнтації. У 1974-1978 рр. - голова Міжнародної асоціації соціологів. У центрі наукових інтересів - теорія марксизму, історія соціологічної думки, соціальна стратифікація і мобільність, теорія політичних еліт. Основні праці: "Класи в сучасному суспільстві" (1965); "Еліти й суспільство" (1966); "Марксистська соціологія" (1975); "Австромарксизм" (1978).

БОЧКОВСЬКИЙ, Ольгерд-Іполит (1884-1939) - український політичний мислитель, публіцист і політичний діяч, представник націонал-демократичного напрямку в українській політичній думці. З 1905 р. - у Чехії. З ім'ям Бочковського пов'язується становлення української націології: його робота "Введення до націології" (1935) вважається першим у вітчизняній науковій думці системним викладенням науки про нації. Основні роботи: "Націологія та націографія" (1923); "Боротьба народів за національне визволення" (1932), "Народження націй" (1939), "Життя націй" (1939) та ін.

БРЕДЛІ (Bradly), Френсіс Герберт (1846-1924) - англійський філософ, теоретик консерватизму. У своїх працях звів у абсолют моральне панування суспільства над кожним з його членів. Основні праці: "Етичні дослідження" (1876); "Видимість і реальність: Досвід метафізики" (1893); "Есе про істину і реальність" (1914) та ін.

БРЕННАН (Brennan) Джейсон (1979) - американський політолог, політичний філософ. Є визнаним авторитетом у дослідженні демократичної теорії, етики голосування, політичної та економічної свободи й моральних основ ринкового суспільства. Низка праць присвячена аналізу компетентності виборців, реальної спроможності демократії та її можливих альтернатив. Основні праці: "Коротка історія свободи" (у співавт. з Д. Шмідцом, 2010); "Етика голосування" (2011); "Обов'язкове голосування: «За» та «Проти» (у співавт. з Л.Хілл, 2014)"; "Проти демократії" (2016); "Тріщини у вежі зі слонової кістки" (у співавт. з Ф. Маґнессом, 2019).

БРОДЕЛЬ (Braudel) Фернан (1902-1985) - французький вчений, історик, соціолог і геополітик. Прихильник концепції "глобальної історії" ("глобального суспільства"), відповідно до якої суспільство розглядається як сукупність економічної, соціальної, політичної й культурної систем, що складаються, у свою чергу, з безлічі підсистем. У праці "Про історію" обґрунтував визначення цивілізації як "сукупності культурних характеристик і феноменів". Серед інших праць: "Матеріальна цивілізація, економіка й капіталізм (XV-XVIII ст.)" (1979); "Самобутність Франції" (1986) та ін.

БУРДЬЄ (Bourdieu), П'єр (1930-2002) - французький соціолог, політолог, культуролог. Основні напрямки дослідження - соціологія влади, соціальна стратифікація, мистецтво і масова культура. Автор поняття «соціальне поле», під яким розуміється система об'єктивних зв'язків між різними позиціями, що перебувають в альянсі або конфлікті, у конкуренції або кооперації, обумовленими соціально й, у певній мірі, не залежними від фізичного існування індивідів, які ці позиції займають. Основні праці: "Політичне уявлення: елементи теорії політичного поля" (1981), "Питання соціології" (1990), "Практичний глузд" (1994) та ін.

БХАГВАТІ (Bhagwati), Джагдіш (1934) - відомий американський економіст індійського походження. Головна робота - "На захист глобалізації" (2004), присвячена аналізу проблем та протиріч глобалізації як головного феномену сучасного життя.

                                                    В

ВАЛЛЕРСТАЙН (Wallerstein), Іммануїл Моріс (1930-2019) - американський філософ, історик, соціолог, засновник світ-системного аналізу. У 1994-1998 рр. - голова Міжнародної соціологічної асоціації. У роботі "Сучасна світ-система" (1974,1980, 1989) історія розглядається як розвиток різних регіональних світ-систем (світ-економік та світ-імперій). Ідеї Валлерстайна суттєво вплинули на розвиток політичної глобалістики. Основні роботи: "Трансформація революції: соціальні рухи та світова система" (1990); "Після лібералізму" (1995); "Кінець відомого світу. Соціологія XXI ст." (1999); "Демократія, капіталізм та трансформація" (2001); "Світ-системний аналіз" (2004); "Світ підійшов до точки, коли потрібно обрати новий шлях" (2005).

ВЕБЕР (Weber), Макс (1864-1920) - німецький соціолог, історик, економіст, юрист, політолог і соціальний філософ. Засновник "розуміючої" соціології, автор теорії соціальної дії, вчення про ідеальні типи, один із засновників сучасної політичної науки (концепція легітимності влади, теорія бюрократії, дослідження демократії). Наукова діяльність Вебера істотно вплинула на розвиток сучасної політології, соціології, філософії й історіографії. Основні праці: "Протестантська етика й дух капіталізму" (1904-1905), "Про деякі категорії розуміючої соціології" (1913), "Політика як покликання та професія" (1919), "Політичні роботи" (1921), "Зібрання творів із соціології та соціальної політики" (1924), "Зібрання творів із соціальної та економічної політики" (1924) та ін.

ВЕБЛЕН (Veblen), Торстейн (1857-1929) - американський соціолог, економіст, засновник концепції технократії. У своїх роботах заклав основи нового методологічного принципу - технологічного детермінізму, обґрунтував майбутнє панування технократії в суспільстві, вважаючи основою сучасного суспільного розвитку технічну інтелігенцію (технократів). Основні праці: "Теорія дозвільного класу (1899); "Теорія ділового підприємництва" (1904); "Інженери та система цін" (1921) та ін.

ВЕЛЬЦЕЛЬ (Welzel) Крістіан (1964) - відомий німецький політолог, президент асоціації «Всесвітнє дослідження цінностей», автор оригінальної моделі культурних змін. У сфері наукових інтересів - модернізація, соціально-культурні зміни, демократизація, якість демократії, формування цінностей, громадська думка та ін. Основні праці: "Демократична зміна еліт" (2002); "Про основи демократії та причини її поширення" (2002); "Модернізація, культурні зміни і демократія" (у співавторстві з Р. Інґлегартом, 2005); "Сходження свободи" (2013).

ВЕРБА (Verba), Сідней (1932-2019) - американський політолог, дослідник політичних культур. У 1994-1995 рр. - Президент Американської асоціації політичної науки. Головні праці - "Громадянська культура та стабільність демократії" (разом із Г. Алмондом, 1963); "Громадянська культура: перегляд концепції" (разом із Г. Алмондом, 1980); "Еліти та ідея рівності" (1987) та ін.

ВЕРНОН (Vernon), Раймонд (1913-1999) - американський економіст, фахівець у сфері міжнародних відносин, автор одного з перших досліджень транснаціональних корпорацій. Входив до групи, яка розробила план Маршалла після Другої світової війни, а також зіграла роль у розвитку Міжнародного валютного фонду та Генеральної угоди з тарифів та торгівлі. Основні праці: "Анатомія метрополії" (1963); "Верховна влада в безвихідному становищі" (1971); "За межами глобалізму" (1989) та ін.

ВІДАЛЬ ДЕ ЛА БЛАШ (Vidal de la Blache), Поль (1845-1918) - географ, провідний представник французької школи геополітики, автор концепції "поссібілізму". Автор низки досліджень у галузі географії населення. Основні теоретичні роботи узагальнені за редакцією Е. де Мортонна в книзі "Принципи географії людини" (1922). 

ВІЛЕНСЬКІ (Wilensky), Гарольд (1923-2011) - американський політолог, соціолог, автор оригінального дослідження потоків інформації та її сприйняття в організаціях. Основні праці: "Дослідження індустріальних відносин" (1957); "Індустріальне суспільство й держава добробуту" (разом з К. Лебо, 1965); "Новий корпоративізм, централізація та держава добробуту" (1976); "Порівняльна соціальна політика" (1985) та ін.

ВИННИЧЕНКО, Володимир Кирилович (1889-1951) - український письменник, політичний діяч, заступник голови Центральної Ради, перший голова Генерального Секретаріату уряду України, Голова Директорії. З 1919 р. - в еміграції (Австрія, Чехословаччина, Франція). Критик соціальної та національної політики комуністичної партії й Радянського уряду. Основні праці: "Відродження нації: Історія української революції (березень 1917 р. - грудень 1919 р.)" (1920), "Заповіт борцям за визволення" (1949).

ВІТТФОГЕЛЬ (Wittfogel), Карл Август (1896-1988) - американський вчений німецького походження; філософ, історик, соціолог, геополітик, автор теорії "східного деспотизму". З 1934 р. - у США. У своїй головній праці - "Східний деспотизм. Порівняльне вивчення тотальної влади" (1957) - поєднуючи ідеї К. Маркса та М. Вебера, аналізує марксистську концепцію азійського способу виробництва, виділяє його головні риси - деспотичний характер влади та формування величезного бюрократичного апарату, покликаного забезпечити ефективність функціонування системи примусу. Система відносин у такому суспільстві характеризується Віттфогелем за допомогою формули "тотальний терор - тотальне підпорядкування - тотальна самітність". 

ВИШЕНСЬКИЙ, Іван (1550-1620) - український мислитель, православний полеміст. У 90-х рр. XVI ст. прийняв чернецтво. Обґрунтував визначальне значення демократичних основ раннього християнства для церковного життя та світських відносин. Висунув концепцію соборності правління християнської церкви, засновану на ідеї рівності всіх людей перед Богом. Ідеалом політичного устрою вважав «колективність», що проявлялася в діяльності українських братств. Головна робота - «Послання єпископові» (1598).

ВОЛЛАС (Wallas), Ґрехем (1858-1932) - англійський педагог і філософ. У центрі наукових інтересів - вивчення політичної поведінки, дослідження проблем індустріального суспільства. В своїх працях досліджував зростання взаємозалежності народів, що призводить до кардинальних змін у соціальній системі. Основні праці: "Людська особистість у політиці" (1908); "Велике суспільство" (1914).

ВОЛТЦ (Waltz), Кеннет Ніл (1924-2013) - американський політолог, творець школи неореалізму, у 1987-1988 р. - президент Американської асоціації політичної науки (APSA). У своїй головній роботі "Теорія міжнародної політики" (1979) Волтц виділив три основні рівні (або "образи") вивчення міжнародної політики: рівень індивідів, внутрішньої політики й міжнародної системи. У теорії неореалізму Волтца держави залишаються вихідними одиницями наукового аналізу, разом із тим вони розглядаються не тільки самі по собі, але й з врахуванням утворених ними структур (у тому числі союзів, міжурядових організацій та ін.). Серед інших праць - "Людина, держава та війна" (1959); "Розповсюдження ядерної зброї: відновлені дебати" (1995); "Реалізм і міжнародна політика" (2008).

ВОЛЬТЕР (Voltaire) /Франсуа Марі Аруе/ (1694-1778) - мислитель, філософ епохи французького Просвітництва, прихильник принципів свободи, рівності та необмеженої приватної власності. Автор терміну "філософія історії". Основні праці: "Філософські листи" (1733), "Філософський словник" (1764-1769), "Філософія історії" (1764).

ВОСЛЕНСЬКИЙ, Михайло Сергійович (1920-1997) - російський вчений і суспільний діяч, автор оригінальної концепції "номенклатури". У 1976 р. позбавлений радянського громадянства. У своїй головній роботі - "Номенклатура - панівний клас Радянського Союзу" (1980) - розглядаючи структуру правлячої еліти радянської держави, Восленський говорить про номенклатуру, що являє собою закриту соціальну групу, представники якої ведуть особливий спосіб життя, зумовлений особливим положенням і привілеями, мають тверду партійну дисципліну, ідеологічну та організаційну єдність. 

                                                    Г

ГАБЕРМАС (Habermas), Юрґен (1929) - німецький філософ, соціолог, послідовник франкфуртської школи, автор "критичної теорії суспільства", один із найвизначніших представників неомарксизму, ідеолог "нових лівих". Основні роботи: "Техніка та наука як ідеологія" (1968); "Теорія суспільства або соціальна технологія" (разом з Н. Луманом, 1971); "Теорія суспільства або соціальні технології?" (1973); "Проблеми легітимації в умовах пізнього капіталізму" (1973); "Мораль і комунікація" (1986); "Фактичність і значимість" (1992).

ГАЄК (Hayek), Фрідріх Август фон (1899-1992) - австрійський економіст і політичний філософ, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки (1974), прихильник концепції "вільного суспільства" і ліберальних принципів в економіці. Головні праці: "Шлях до рабства" (1944); "Індивідуалізм та економічний порядок" (1948), "Конституція свободи" (1960), "Право, законодавство і свобода"; (1988); "Пагубна самовпевненість" (1988). 

ГАНТІНГТОН (Huntington), Самюель Філліпс (1927-2008) -американський політолог, фахівець у галузі порівняльної політології та транзитології. У 1985-1987 рр. - Президент Американської асоціації політичних наук. Після подій 11 вересня 2001 р. концепція Гантінгтона про поліцивілізаційний світ стала офіційною доктриною зовнішньої політики США. Основні праці: "Політичний порядок у суспільствах, що змінюються," (1968); "Криза демократії" (1975); "Третя хвиля: Демократизація наприкінці ХХ століття" (1991), "Зіткнення цивілізацій" (1996), "Хто ми? Виклики американській національній ідентичності" (2004).

ГАРАРІ (Hararі), Ювал Ной (1976) - ізраїльський історик, філософ, політолог. У центрі наукових інтересів - транснаціональна історія, макроісторичні процеси. Письменник, автор низки книг-бестселерів з історії та політики. Серед найбільш відомих праць - "Sapiens. Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього" (2014); "Homo Deus. Людина божественна: За лаштунками майбутнього" (2016); "21 урок для 21 століття" (2018).

ГАТТОН (Hutton) Вілл (1950) - англійський політичний економіст, публіцист. Найвідоміші праці - "Держава, у якій ми живемо" (1995) (економічний та політичний погляд на Британію у 1990-х роках) та "Світ, у якому ми живемо" (аналіз культурних та соціальних відмінностей між стосунків між США та Європою) (2002).

ГАУСХОФЕР (Haushofer), Карл (1869-1946) - німецький геополітик, автор теорії "життєвого простору". У праці "Панідеї у геополітиці" (1931) обґрунтував сутність практичної геополітики як реалізації масштабних зовнішньополітичних концепцій - панідей. Після приходу до влади нацистів займає вищі пости в партійній ієрархії. У 1946 р. під загрозою Нюрнберзького трибуналу покінчив життя самогубством. Основні праці: "Границі в їх географічному й політичному значенні" (1927); "Континентальний блок" (1940); "Геополітична динаміка меридіанів і паралелей" (1943).

ГЕГЕЛЬ(Hegel), Георг Вільгельм Фрідріх (1770-1831) - видатний представник німецької класичної філософії, засновник діалектики. Важливе місце в політичній теорії Гегеля займає концепція про громадянське суспільство і правову державу, які розглядаються у взаємозв'язку із соціально-економічною сферою та політикою. Громадянське суспільство Гегель визначає як сферу реалізації приватних цілей та інтересів особистості. Основні праці: "Феноменологія духу" (1807), "Філософія права" (1821).

ГЕЛБРЕЙТ (Galbraith), Джон Кеннет (1908-2006) - американський економіст, соціолог, один із авторів концепції технократії, прихильник теорії конвергенції, радник Президента США Дж. Ф. Кеннеді. У центрі наукових досліджень - широкий спектр соціально-політичних, економічних і культурних проблем, серед яких - роль особистості в сучасному світі, взаємини розвинених постіндустріальних країн з державами третього світу, екологічна небезпека та ін. Основні праці: "Ліберальний час" (1960); "Нове індустріальне суспільство" (1967), "Справедливе суспільство" (1996).

ГЕЛД (Held), Девід Джонатан Ендрю (1951-2019) - британський політолог, експерт з міжнародних відносин, глобального управління. Співзасновник наукового видавництва «Polity Press», що спеціалізується в галузі соціології, політики та інших соціальних наук, головний редактор журналу «Global Policy», спів-директор Центру вивчення глобального управління в Лондонській школі економіки. Головні праці - "Глобальні трансформації" (1999); "Глобалізація / антиглобалізація" (у співавторстві з Е. Мак-Грю, 2002); "Глобальний пакт" (2004); "Дебати щодо глобалізації" (2005); "Моделі демократії" (2006).

ГЕЛЬВЕЦІЙ (Helvеtius), Клод Адріан (1715-1771) - французький філософ, політичний мислитель, видатний представник епохи Просвітництва. Філософська та літературна творчість Гельвеція відіграла значну роль в ідеологічній підготовці Великої французької революції, а також у розвитку утопічного соціалізму початку XIX ст. Головний твір - "Про розум" (1758) - був заборонений і спалений.

ГЕРДЕР (Herder), Иоганн-Готфрід (1744-1803) - німецький філософ, критик, учень Канта і друг Гете. Автор цілісної концепції еволюції культури. Автор низки творів з філософії історії, культурної антропології та політичної філософії. Автор терміну «політична культура». Головна робота - "Ідеї до філософії історії людства" (1784-91).

ГЕРМАН (Hermann), Маргарет Дж. (1938) - американська психологіня, експертка з питань політичного лідерства та управління кризами. Редакторка журналу «Політична психологія» (1980-1982), Президент Міжнародного товариства політичної психології (1987-1988), Президент Асоціації міжнародних досліджень (1998-1999). Серед найвідоміших праць - "Політична психологія" (1986); "Стилі лідерства у формуванні зовнішньої політики" (1990); "Лідери, групи та коаліції" (у співавторстві з Джо Д. Хаган, 2001); "Лідерство, тероризм та використання насильства" (2011).

ГОББС (Hobbes), Томас (1588-1679) - англійський філософ і політичний мислитель, прихильник "теорії суспільного договору". Головна праця - "Левіафан" (1651), а також робота "Про громадянина" (1642), були внесені до католицького "Індексу заборонених книг" і спалені.

ГОЛУБЕНКО (Шатун), Петро Іванович (1906-1989) - український письменник, публіцист, представник націонал-демократичного напрямку політичної думки. Основна тема творчості - національно-державне відродження України. З 1944 р. - в еміграції (США). Головна праця - "Україна і Росія у світлі культурних взаємин" (1987).

ГОРКГАЙМЕР (Horkheimer), Макс (1895-1973) - німецький філософ і соціолог, засновник франкфуртської школи, директор Інституту соціальних досліджень у Франкфурті-на-Майні. З 1932 р. - у США. У центрі наукових інтересів - проблеми історичної й політичної антропології, "масова культура". Основні праці: "Діалектика освіти: філософські фрагменти" (1969, з Т. Адорно); "Критична теорія" (1968). 

ГРОЦІЙ (Giotius), Гуго де Гроот (1583-1645) - нідерландський юрист, історик, державний діяч, прихильник теорії природного права, засновник міжнародного права як науки. Основними принципами міжнародного права вважав заміну диктату церковної влади міждержавними договорами, яких дотримуються в силу природного закону; заборону несправедливих воєн, що порушують право; введення обмежень на знищення ворожої власності та ін. Праця "Про право війни та миру" (1625) була внесена до католицького "Індексу заборонених книг". 

ГРУШЕВСЬКИЙ, Михайло Сергійович (1866-1934) - український мислитель і політичний діяч, творець новітньої схеми політичної історії України, низки конституційних проектів, засновник Української націонал-демократичної партії, засновник і голова українського наукового товариства, засновник Українського соціологічного інституту (Прага, Відень, 1919 р.), академік АН України, академік АН СРСР, голова Центральної Ради України, перший президент УНР. Основна праця - "Історія України-Русі" (1898-1936). Серед інших робіт: "Начерк історії українського народу" (1904), "Визволення Росії і українське питання" (1907), "Наша політика" (1911), "На порозі Нової України" (1918) та ін. 

ГУМБОЛЬД (Humboldt), Вільгельм (1767-1835) - німецький вчений і державний діяч, представник німецького Просвітництва, автор концепції "мінімальної держави" - ліберальної ідеї невтручання державної влади в приватне життя громадян. Основні праці: "Про межі діяльності держави" (1792); "Про завдання історика" (1821).

ГУМПЛОВИЧ (Gumplowicz) Людвіг (1838-1909) - польсько-австрійський соціолог і правознавець, представник соціального дарвінізму. Автор терміну "етноцентризм". Ідея Гумпловича про боротьбу за панування етнічних груп (рас) стала, поряд з працями Є. Дюрінга і К. Каутського, основою теорії насильства в походженні держави. Головна праця - "Расова боротьба" (1883).

                                                    Ґ

ҐАРР (Gurr), Тедд Роберт (1936-2017) - американський політолог, соціолог, соціальний психолог. У центрі наукових інтересів - політичний конфлікт, політичні зміни, етнополітологія. У 1993-1994 рр. - Президент Асоціації міжнародних досліджень. У головній праці - "Чому люди бунтують?" (1970) - було викладено оригінальну теорію феномену політичного протесту, у якій наголошувалося на важливості соціально-психологічних факторів та ідеології як першоджерел політичного насильства. Серед інших праць - "Довідник політичного конфлікту: теорія та дослідження" (1980); "Етнічний конфлікт у світовій політиці" (співавтор, 1994); "Мир і конфлікт" (співавтор, 2009).

ҐЕЛЛНЕР (Gellner), Ернст (1925-1995) - англійський філософ, соціолог, антрополог. У центрі наукових інтересів - дослідження феномена нації та націоналізму. Основні праці: "Слова та речі" (1959); "Легітимація ідей" (1974); "Muslim Society" (1981); "Нації та націоналізм" (1983); "Розум і культура. Історична роль раціональності та раціоналізму" (1987); "Умови свободи. Громадянське суспільство та його історичні суперники" (1994). 

ҐІДЕНС (Giddens), Ентоні (1938) - англійський соціолог, політолог. Автор теорії структурації (синтезу структурного функціоналізму та мікросоціології). У 1997 р. - радник прем'єр-міністра Тоні Блера. У 1997-2003 рр. - директор Лондонської школи економіки й політичних наук. Співзасновник наукового видавництва "Polity Press", що спеціалізується в галузі соціології, політики та інших соціальних наук. Автор 34 книг й близько двохсот статей. Одним із перших почав вивчати проблему глобалізації, лекції з даної проблематики об'єднані в книгу "Нестримний світ" (1999). Основні праці: "Устрій суспільства. Нарис теорії структурування" (1984); "Наслідки модерну" (1990); "Третій шлях: Відновлення соціальної демократії" (1998); "Європа в глобальну епоху" (2007).

ҐРАМШІ (Gramsci) Антоніо (1891-1937) - італійський філософ, політолог, соціолог, політичний діяч. З 1913 р. - в Італійській соціалістичній партії, у 1926 р. за антифашистські виступи був заарештований, до 1934 р. - в ув'язненні. Автор низки праць з філософії, історії, культури. Основні ідеї (гегемонія, структура панування, роль інтелігенції в суспільстві та ін.) сформульовані в роботі "Деякі аспекти південного питання" (1926).

                                                    Д

ДААЛДЕР (Daalder), Ганс (1928-2016)- нідерландський політолог, фахівець з питань демократизації та партійних систем. У 1970-1975 рр. - Президент нідерландської асоціації політичної науки. Один з засновників Європейського консорціуму політичних досліджень, ініціатор та організатор Літніх шкіл європейського порівняльного політичного аналізу (1979-1982). Найбільш відома праця - "Порівняльна європейська політика. Історія професії" (1997), яка містить в собі 4 наукові біографії та 23 автобіографії провідних європейських та американських політологів. Серед інших праць - "Політичні партії та політичний розвиток" (у співавторстві, 1966); "Партійні системи Західної Європи" (у співавторстві, 1983).

ДАЛЬ (Dahl), Роберт Алан (1915-2014) - американський політолог, один із засновників теорії плюралістичної демократії. У 1966-1967 рр. - президент Американської асоціації політичних наук. У центрі наукової уваги - проблеми трансформації політичних систем, співвідношення свободи, рівності та демократії. Автор терміну "поліархія", під якою розуміється особливий тип політичного режиму, що характеризується двома основними ознаками: плюралістичністю і опозиційністю. Основні наукові праці - "Вступ до теорії демократії" (1956), "Плюралістична демократія в США" (1967), "Поліархія: участь і опозиція" (1971), "Демократія в США" (1972), "Демократія, свобода та рівність" (1986).

ДАНИЛЕВСЬКИЙ, Микола Якович (1822-1885) - російський філософ, соціолог, культуролог, публіцист, автор теорії культурно-історичних типів, попередниці концепції локальних цивілізацій О. Шпенглера та А. Тойнбі. Спираючись на ідеї географічного детермінізму, Данилевський відзначав роль зовнішніх факторів у формуванні держави (географічне розташування, природно-кліматичні умови, фактор зовнішньої загрози та ін.). Основні праці: "Росія і Європа" (1871), "Збірник політичних і економічних статей" (1890).

ДАРЕНДОРФ (Dahrendorf), Ральф (1929-2009) - англійський соціолог і політолог німецького походження, представник конфліктологічного напрямку в сучасній політичній думці, ідеолог лібералізму. У 1970-1974 рр. - комісар Європейського економічного співтовариства, у 1974-1984 рр. - директор Лондонської школи економіки. У своїх працях "Клас і класовий конфлікт в індустріальному суспільстві" (1959), "Конфлікт і воля" (1972) розробив теорію соціальної стратифікації та теорію конфлікту.

ДЕРРІДА (Derrida), Жак (1930-2004) - французький філософ-постмодерніст, соціолог, засновник теорії деконструкції. Серед відомих праць у сфері політики - "Привиди Маркса" (1993); "Сила закону" (1994); "Чи існують держави-шахраї? Аргумент сильнішого" (2001).

ДЖЕНТІЛЕ (Gentile), Джованні (1875-1944) - італійський філософ, державний діяч, засновник "актуального ідеалізму" ("актуалізму"), ідеолог фашизму. У статті "Фашизм" (виданої під авторством Б. Муссоліні) визначив фашизм як релігійну концепцію, в якій людина розглядається у своєму іманентному зв'язку із зовнішнім законом, з об'єктивною волею. Основні праці: "Реформа гегелівської діалектики" (1913), "Загальна теорія духу як чистого акту" (1916), "Актуальний ідеалізм" (1931) та ін.

ДЖЕФФЕРСОН (Jefferson), Томас (1743-1826) - американський мислитель, політичний діяч, третій президент США (1801-1809), автор Декларації незалежності США (1776) і 10 поправок до тексту Конституції США, один із "батьків-засновників" США. Серед найбільш відомих праць Джефферсона - "Загальний розгляд прав Британської Америки" (1774; памфлет), "Замітки про штат Віргінія" (1785) та ін.

ДЖИЛАС (Djilas), Мілован (1911-1995) - югославський політолог, публіцист, державний і суспільний діяч, у 1953 р. - віце-президент Югославії. За книгу "Новий клас" (1957), у якій він виступив із критикою тоталітаризму та викриттям партійно-бюрократичної еліти, був репресований. . Автор книг "Бесіди зі Сталіним" (1961); "Моя дружба з Тіто" (1961); "Недосконале суспільство. Теоретична критика сучасного соціалізму" (1969) і ін. 

ДЖОНСОН (Johnson), Марк (1949) - американський філософ, лінгвіст. У центрі наукових інтересів - філософія мови, теорія метафори, когнітивна наука, етичний натуралізм, естетика. Найвідоміші праці - "Метафори, якими ми живемо" (у співавторстві з Дж. Лейкоффом, 1980); "Мораль для людей" (2014).

ДЖУДІС (Judis) Джон Б. (1941) - відомий американський політичний аналітик, журналіст, автор низки книжок-досліджень сучасної глобальної політики. Серед головних книг: "Парадокс американської демократії" (2000), "Демократична більшість" (у співавторстві з Р. Тейшейрою) (2002), "Великий вибух популізму" (2016), "Національне відродження"(2018).

ДНІСТРЯНСЬКИЙ, Станіслав Северинович (1870-1935) - український правознавець, політолог і політичний діяч, засновник національної юридичної науки та юридичної освіти. Один із засновників Українського Вільного університету в Празі. Засновник націонал-державного напрямку в українській політичній думці. Автор двох конституційних проектів: "Устрій Галицької Держави" (1918) і "Конституція ЗУНР" (1920). Основні праці: "Україна і світова конференція" (1919), "Самовизначення народів" (1919), "Теорія конституції" (1920), "Загальна наука права і політики" (1923), "Нова держава" (1923), "Демократія та її майбутнє" (1933).

ДОЙЧ (Deutsch), Карл (1912-1992) - американський політолог чеського походження, один з авторів теорії політичних систем, фахівець у сфері теорії міжнародних відносин. У 1969 р. - Президент Американської, а у 1976 р. - Міжнародної асоціації політичних наук. Основна праця - "Кібернетична модель суспільства" - присвячена розробці теорії політичних систем.  Серед інших праць - "Націоналізм та його альтернативи" (1969); "Політика і держава" (1980).

ДОНЦОВ, Дмитро Іванович (1883-1973) - український публіцист і суспільно-політичний діяч, представник інтегрального націоналізму. З 1939 р. - в еміграції (Бухарест, Прага, Німеччина, Париж, США, Канада). Політичні погляди Донцова відрізняються крайнім політичним радикалізмом, безкомпромісністю позицій та упередженістю стилю. Ієрархічне бачення суспільства, націонал-радикалізм у політиці, волюнтаризм у філософії політики й пов'язаний з ним ідеал надлюдини виступають визначальними моментами світогляду Донцова. Основні роботи: "Історія розвитку української державної ідеї" (1917), "Українська державна думка і Європа" (1919), "Націоналізм" (1926), "Дух нашої давнини" (1944).

ДРАГОМАНОВ, Михайло Петрович (1841-1895) - український політичний мислитель, історик, публіцист, суспільний діяч, засновник політичної науки в Україні, засновник конституціоналізму, зачинатель українського соціалістичного руху. З 1876 р. - в еміграції (Женева). Головні роботи: «Вступне слово до Громади» (1878), «Вільний Союз» (1884).

ДУЕ (Duwe), Джуліо (1869-1930) - італійський військовий теоретик, геополітик, генерал. У працях "Панування в повітрі" (1921), "Імовірні форми майбутньої війни" (1928) і "Війна 19... року" (1930) висунув ідею про провідну роль авіації в майбутній війні. Погляди Дуе знайшли відбиття в доктрині "блискавичної війни" фашистської Німеччини. Доктрина панування в повітрі з ядерною зброєю (до прийняття на озброєння ракетної зброї наприкінці 1950-х рр.) була основою військової стратегії армій НАТО й Варшавського договору. Концепція Дуе, об'єднавши дослідження впливу географічних факторів (геосфери, гідросфери й атмосфери) на стан і еволюцію економічної, політичної та соціальної систем суспільства, стала завершенням класичної теорії геополітики.

ДЮВЕРЖЕ (Duverger), Моріс (1917-2014) - французький політолог, соціолог, міжнародний консультант із проблем конституційного права та виборчої боротьби. Автор сучасної теорії політичних партій. У своїй головній праці - "Політичні партії" (1951) - дав розгорнутий аналіз походження й сутності політичних партій, законів їхнього розвитку та функціонування в межах різних політичних режимів і виборчих систем. Серед інших робіт - "Диктатура" (1961), "Янус. Два обличчя Заходу" (1972), "Ідея політики. Застосування влади у суспільстві" (1966), "Соціологія політики" (1973).

                                                    Е

ЕЙХЕЛЬМАН, Отто Отонович (1854-1943) - український політичний і суспільний діяч, вчений-правознавець, представник націонал-демократичного напрямку в політичній думці. У 1918-1920 рр. - зам. міністра закордонних справ УНР. З 1921 р. - в еміграції. Автор "Проекту Конституції - основних державних законів УНР" (1921), а також "Меморандуму уряду УНР" (1921). Основні праці: "Історія іноземних законодавств" (1884); "Програма курсу міжнародного права" (1885); "До питання історії міжнародного права" (1886); "Конспект лекції з міжнародного права" (1887); "Замітки про міжнародні трактати і міжнародне приватне право. Історичний нарис учень про право і державу" (1892); "Нарис із лекції з міжнародного права" (1909).

ЕЛАЗАР (Elazar) Деніел Дж. (1934-1999) - ізраїльський та американський політолог, експерт з питань федералізму, політичної культури, єврейської політичної традиції, Ізраїлю та світової єврейської спільноти. Засновник та президент Міжнародної асоціації центрів з дослідження федералізму, голова Ізраїльської асоціації політичних наук. Головні праці - "Американський федералізм: погляд зі штатів" (1966); "Політика американського федералізму" (редактор, 1969); "Федералізм і політична інтеграція" (редактор, 1979); "Єврейська політика: єврейська політична організація від біблійних часів до сьогодення" (1985); "Федеральна демократія. На прикладі США та Європи" (редактор, 1986); "Порівняльний федералізм" (1995).

ЕНГЕЛЬС (Engels), Фрідріх (1820-1895) - німецький вчений, філософ, один із засновників філософського, економічного й політичного вчення марксизму, ідеолог пролетарського руху. Разом з К. Марксом керував діяльністю I Інтернаціоналу. Оригінальна філософська концепція, створена Енгельсом і Марксом - "діалектичний матеріалізм" - трансформувалася у ХХ ст. в основну ідею офіційних філософських шкіл низки тоталітарних держав комуністичного типу. Автор праць: "Положення робітничого класу в Англії" (1845); "Німецька ідеологія" (1845-1846, разом з К. Марксом), "Маніфест Комуністичної партії" (1848, разом з К. Марксом), "Революція й контрреволюція в Німеччині" (1851-52), "Революція в науці пана Євгенія Дюрінга (або Анті-Дюрінг)" (1878), "Походження родини, приватної власності й держави" (1884) та ін.

ЕТЦІОНІ (Etzioni), Амітаї Вернер (1929) - американський соціолог, політолог, послідовник М. Вебера, один із авторів концепції постіндустріального інформаційного суспільства. У 1979-1980 рр. - радник з політичних питань в адміністрації Дж. Картера. У 1995 р. - голова Американської соціологічної асоціації. У центрі наукових інтересів - теорія організацій, теорія соціальних змін. Основні праці: "Політичне об'єднання. Порівняльне дослідження лідерів і сил" (1964), "Дослідження соціальних змін" (1966), "Нове золоте правило" (1996).

                                                   Ж

ЖЕЛЕВ, Желю Мітев (1935-2015) - болгарський вчений, дисидент, політик. У 1965 р. був виключений з комуністичної партії за критику марксистсько-ленінської теорії й відправлений на заслання. З 1989 р. - голова партії «Союз демократичних сил». З 1990 р. по 1997 р. - Президент Болгарії. Головна праця - книга "Фашизм. Тоталітарна держава" (написана у 1967 р., видана у 1982 р., після виходу була заборонена й вилучена з продажу через проведені  паралелі між фашистською диктатурою та комуністичним режимом). Серед інших книг - "Реляційна теорія особистості" (1987); "Реальний фізичний простір" (1989).

                                                    З

ЗІНЬКІВСЬКИЙ, Трохим Аврамович (1861-1891) - український письменник, публіцист, суспільний діяч, "українофіл" за політичними переконаннями. Суспільно-політичні погляди знайшли своє відображення в роботах "Національне питання в Росії" (1888), "Молода Україна, її становище і шлях" (1890).

                                                     І

ІЛЬЇН, Іван Олександрович (1883-1954) - росіянин релігійний філософ, правознавець, літературний критик, активний супротивник більшовизму, ідеолог неомонархизму. У 1922 р. - висланий із Росії. Теорії держави та політичного устрою присвячений двотомник "Наші завдання" (1956) та незакінчена праця "Про монархію і республіку" (1978).

ІНҐЛЕГАРТ (Inglehart), Рональд (1934) - американський політолог, соціолог. Автор теорії постматеріалізму. У центрі інтересів - порівняльні дослідження в галузі політичного розвитку та політичної психології, вивчення ціннісних змін у сучасних суспільствах та їх соціально-політичних наслідків.  Основні праці: "Тиха революція: зміна системи цінностей і політичного стилю в західному суспільстві" (1977); "Культурний зсув у розвиненому індустріальному суспільстві" (1990); "Модернізація та постмодернізація: культурні, економічні та політичні зміни у 43 суспільствах" (1997); "Духовне і світське. Релігія та політика в світі" (у співавторстві з П. Норріс, 2004); "Модернізація, культурні зміни і демократія" (у співавторстві з К. Вельцелем, 2005); "Культурна еволюція: мотивації людей змінюються та перетворюють світ" (2018).

ІСТОН (Easton), Девід (1917-2014) - канадський політолог, автор теорії політичної системи. Політичну систему Істон визначає як механізм функціонування влади, певний порядок розподілу ресурсів та цінностей. У 1968-1969 рр. - Президент Американської асоціації політичних наук. Основні праці - "Політична система: політологічні дослідження про державу" (1953), "Структура політології" (1965), "Системний аналіз політичного життя" (1965), "Розвиток політичної науки" (1991).

                                                    К

КААЗЕ (Kaase), Макс (1935) - німецький політолог, соціолог. У центрі наукових інтересів - електоральна поведінка, масові комунікації. У 2003-2006 рр. - Президент Міжнародної асоціації політичних наук (IPSA). Серед основних праць - "Політичні дії. Масова участь у п'яти західних демократіях" (співавтор, 1979); "Політична система" (співавтор, 1996).

КАМПАНЕЛА (Campanella), Томмазо (1568-1639) - італійський філософ, поет, політичний діяч. Прихильник ідеї папсько-католицької єдиної монархії, якій повинні підкорятися всі національні держави. Головна праця - "Місто сонця" (1601-1602) - християнсько-комуністична утопія, держава, що характеризується однорідністю суспільства, відсутністю приватної власності й родини, загальнообов'язковою працею.

КАНТ (Kant), Іммануїл (1724-1804) - видатний представник німецької класичної філософії, автор філософсько-політичної концепції лібералізму. Створені Кантом фундаментальні філософські роботи істотно вплинули на розвиток світової наукової думки. Теза про максимальну відповідність устрою і режиму держави принципам права стала підґрунтям концепції правової держави. Основні праці: "Загальна природна історія й теорія неба" (1755); "Критика чистого розуму" (1781); "Критика практичного розуму" (1788) та ін.

КАПЛАН (Caplan) Брайан (1971) - американський економіст, письменник, блогер, автор низки наукових публікацій на стику економіки, політології та психології. У центрі наукових інтересів - філософія лібертаріанства, капіталізму вільного ринку, питання суспільного вибору та громадської думки. Автор оригінальної моделі «раціональної ірраціональності». Основні праці: "Міф про раціонального виборця" (2007); "Судова справа проти освіти" (2018); "Моральні наближення" (2020). 

КАПЛАН (Kaplan), Мортон (1921-2017) - американський політолог, соціолог, фахівець із теорії міжнародних відносин і світових політичних систем, геополітик. Учень Р. Мертона. Критик ідеології комунізму. У своїй головній праці - "Система і процес у міжнародній політиці" (1957) - запропонував шість ідеальних моделей міжнародних систем: систему "балансу сил", гнучку біполярну систему, тверду біполярну систему, універсальну систему, ієрархічну систему та систему "вето". 

КАРАМАНІ (Caramani), Деніел (1968) - швейцарський політолог, фахівець у галузі порівняльного політичного аналізу. У центрі наукових інтересів - електоральні системи, питання державного будівництва та європейської інтеграції. Найбільш відомі праці - "Націоналізація політики" (2004); "Європеїзація політики" (2015).

КАРЛ (Karl), Террі Лінн (1947) - американська політологіня, директорка Центру латиноамериканських досліджень Стенфорда (1990-2001 рр.). У центрі наукових інтересів - порівняльні тенденції демократизації; глобальна політика прав людини, зовнішня політика США та неурядова діяльність щодо просування демократії та прав людини. Книга "Парадокс достатку: нафтові буми та нафто-держави" (1998) була названа Асоціацією латиноамериканських досліджень однією з двох найкращих книг про Латинську Америку. Серед інших праць - "Дилеми демократизації в Латинській Америці. Порівняльна політика" (1990); "Гібридні режими Центральної Америки" (1995).

КАРЛЕЙЛЬ (Carlyle), Томас (1795-1881) - англійський філософ та історик, представник пантеїстичного символізму, автор концепції "культу героїв". У своїй головній роботі - "Герої, шанування героїв та героїчне в історії" (1841) - обґрунтовував природу лідерства особливим духовним складом вождів, визначив зумовленість розподілу будь-якого суспільства на лідерів (вождів) і масу, що прагне підкорятися людям вищого порядку. Ідеї Карлейля вплинули на становлення класичної теорії еліт у ХХ ст.

КАССІРЕР (Cassirer), Ернст (1874-1945) - німецький філософ, представник неокантіанства. З 1933 р. - в еміграції (Великобританія, Швеція, США). У центрі наукової творчості - проблеми міфологічного мислення, філософії історії й політики. У роботі "Міф про державу" аналізує долі європейської культури і західної цивілізації, вбачаючи духовні передумови Другої світової війни в тому, що людство виявилося нездатним протистояти натиску політичної міфотворчості. Основні роботи: "Філософія символічних форм" (1923-1929), "Мова і міф" (1925); "Проблема пізнання у філософії й науці Нового часу" (1906-1957) та ін.

КАСТЕЛЬС (Castells) Мануель (1942) - іспанський соціолог, представник неомарксизму, суспільний та державний діяч, експерт у галузі інформаційного суспільства. Головна праця - "Інформаційна епоха: економіка, суспільство та культура" (1996-1998). Серед інших праць - "Інтернет-галактика. Міркування щодо Інтернету, бізнесу і суспільства" (2001); "Мережеве суспільство: міжкультурна перспектива" (редактор та співавтор, 2004); "Мережеве суспільство: від знань до політики" (співредактор, 2006); "Мобільна комунікація та суспільство: глобальна перспектива" (співавтор, 2006).

КЕМАН (Keman), Ганс (1948) - нідерландський політолог, головний редактор Європейського журналу політичних досліджень (European Journal of Political Research). У центрі наукових інтересів - порівняльні політичні дослідження, формування публічної політики, партійні системи, федералізм та децентралізація. Основні праці - "Дослідження з політології. Вступ до порівняльних методів та статистики" (1999), "Порівняльна демократична політика: Посібник із сучасної теорії та досліджень" (2002).

КЕННАН (Кennan), Джордж Фрост (1904-2005) - американський історик і дипломат, один із провідних радянологів США. В 1952 р. - посол США в СРСР. Автор низки робіт про російсько-американські відносини та питання зовнішньої політики, серед яких: "Джерела радянської поведінки" (1947); "Американська дипломатія в 1900-1950 рр." (1951), "Наприкінці століття" (1996).

КЕОХЕЙН (Keohane), Роберт Оуен (1941) - американський політолог, фахівець із проблем міжнародного миру, засновник школи неолібералізму й транснаціоналізму. У 1999-2000 рр. - президент Американської асоціації політичної науки (APSA). Автор (разом із Дж. Наєм) оригінальної моделі транснаціональних відносин, що акцентує увагу на недержавних акторах у міжнародних відносинах. Логічним продовженням транснаціоналізму стала розроблена Кеохейном і Наєм концепція комплексної взаємозалежності, яка підкреслює існування у світі плюралізму каналів зв'язку. Головна робота - "Після гегемонії" (1984).

КІССІНДЖЕР  (Kissinger), Генрі Альфред (1923) - американський політичний діяч і політолог, держсекретар США (1973-1977), лауреат Нобелівської премії миру (1973) за сприяння закінченню війни у В'єтнамі. У 1956-1969 рр. - експерт із питань безпеки при президентах Д. Ейзенхауері, Дж. Кеннеді, Л. Джонсоні, а з 1968 р. - радник з національної безпеки в адміністрації Р. Ніксона. Один із авторів "політики розрядки": встановлення постійного діалогу США з СРСР і Китаєм, скорочення стратегічних наступальних озброєнь і запобігання світовій ядерній війні. У 2002 р. - глава комісії з розслідування терактів 11 вересня 2001 р. У 2014 р. критикував санкції щодо Росії, виправдовував анексію Криму, а також виступив проти прийняття України в НАТО. Основні роботи: "Ядерна зброя і зовнішня політика" (1959); "Переломні роки" (1982); "Дипломатія" (1997) та ін. 

КІСТЯКОВСЬКИЙ, Богдан (Федір) Олександрович (1868-1920) - відомий юрист, соціолог, представник ліберального напрямку в політичній думці, автор низки праць про правову державу. Суть правової держави вбачав у обмеженні влади невід'ємними, недоторканними правами й свободами особи. Захищаючи український конституціоналізм, виступав ідейним послідовником М. Драгоманова. Основні праці: "Держава правова й соціалістична" (1906); "До питання про самостійну українську культуру" (1911); "Сутність державної влади" (1913) та ін. 

КОВАЛЕВСЬКИЙ, Максим Максимович (1851-1916) - український історик, юрист, соціолог, етнограф, академік Петербурзької АН (1914). У працях «Походження сучасної демократії» (1895-1897) та «Від прямого народоправства до представницького й від патріархальної монархії до парламентаризму» (1906) пов'язував розвиток політичних вчень із боротьбою за певний суспільний і державний лад. Сформулював політичну доктрину конституційної («народної») монархії, у якій монархії відводиться роль верховного посередника між класами та функція захисту інтересів народних мас. 

КОЗЕР (Coser), Луїс Альфред (1913-2003) - американський соціолог, класик теорії політичного конфлікту. У 1975-1976 рр. - Президент Американської соціологічної асоціації. Причинами виникнення конфліктів вважає розподіл ресурсів влади, розбіжність ідеалів і цінностей, а також зміни соціального статусу, визначення громадянської чи етнічної приналежності. Основні праці: "Функції соціального конфлікту" (1956); "Політична соціологія" (1967); "Конфлікт і консенсус" (1984).

КОЛОМЕР (Colomer), Жозеп (1949) - іспанський політолог, фахівець у галузі виборів та виборчих систем, міжнародних політичних інститутів. Один з засновників Іспанської асоціації політичних наук (AECPA). Автор та редактор більш, ніж 30 книг і 200 статей та інших наукових публікацій. Головна праця - «Великі імперії, малі нації: неясне майбутнє суверенної держави» (2007), присвячена аналізу сучасної структури світової політики.  

КОНОЕ (Konoe), Фумімаро (1891-1945) - японський геополітик, державний діяч, князь, автор терміна "новий світовий порядок". У 1937-1939 рр. та 1940-1941 рр. - прем'єр-міністр Японії. Ідеолог японської експансії в Азії. Після капітуляції Японії в Другій світовій війні покінчив життя самогубством. Головна праця - "Новий порядок у Східній Азії".

КОНТ (Comte), Оґюст (Ісидор Огюст Марі Франсуа Ксав'є) (1798-1857) - видатний французький філософ-позитивіст, засновник соціології. Наукові надбання Конта завдали впливу на розвиток всього суспільствознавства, у тому числі, на розвиток політичних та правових вчень другої половини XIX століття. Основні праці: "Курс позитивної філософії" (1830-1842); "Система позитивної політики, або Соціологічний трактат про основи релігії людства" (1851-1854); "Релігія людства: суб'єктивний синтез" (1856).

КОНФУЦІЙ (Кун-Цзи або Кун Фу-Цзи - «поважний учитель») (551-479) - давньокитайський мислитель, засновник конфуціанства. Політичні та етичні погляди Конфуція викладені в книзі "Лунь юй", складеній його учнями. Трактуючи державу як велику родину (де влада імператора уподібнюється владі батька, а відносини правлячих і підданих - сімейним відносинам старших і молодших), Конфуцій виступав за аристократичну концепцію політичного правління. Ідеї Конфуція стали основою релігійно-етичного вчення - конфуціанства.

КОСТОМАРОВ, Микола Іванович (1817-1885) - український політичний мислитель і суспільний діяч, історик, етнограф, письменник, член-кореспондент Академії наук, яскравий представник "романтичного націоналізму" в політичній науці, співзасновник та ідеолог Кирило-Мефодіївського братства. У 1847 р. за участь в українофільському братстві був заарештований та перевезений з Києва до Петербурга. Головна праця - "Закон Божий. Книга буття українського народу" (1846).

КРОПОТКІН, Петро Олексійович (1842-1921) - російський вчений, географ і геолог, мандрівник, революціонер-народник, історик і публіцист, ідеолог анархізму. Основні праці: "Промови бунтівника" (1885), "Хліб і воля" (1892), "Записки революціонера" (1902), "Сучасна наука й анархія" (1913).

КУЧАБСЬКИЙ, Василь-Дмитро Васильович  (1895-1971) - український історик, публіцист, політик, громадський і військовий діяч, представник консервативного напрямку в українській політичній думці, автор праць з історії й теорії міжнародних відносин, дипломатії. Учасник Першої світової війни у складі Українських січових стрільців. У грудні 1922 р. Кучабський разом з Є. Коновальцем виїхав до Німеччини. Головні праці: "Більшовизм і сучасне завдання українського заходу" (1925), "Україна й Польща" (1933).

                                                    Л

ЛАЗАРСФЕЛЬД (Lazarsfeld), Пауль Фелікс (1901-1976) - американський вчений австрійського походження; дослідник ролі засобів масової комунікації у формуванні суспільної думки. З 1933 р. - у США. Учасник найбільших емпіричних досліджень, проведених у США з аналізу ролі засобів масових комунікацій у формуванні суспільної думки. Основні праці: "Вибір народу" (1948), "Мова соціального дослідження" (разом з М. Розенбергом, 1955), "Латентноструктурний аналіз" (1959).

ЛАКОСТ (Lacoste), Ів (1929) - французький політолог, географ і геополітик, засновник європейської школи "внутрішньої геополітики". Дослідник впливу інформаційних систем на розвиток геополітичних процесів. Автор поняття "геополітичне уявлення", що застосовується як інструмент аналізу політичних конфліктів. Проблемі регіональних конфліктів присвячена найбільш відома праця Лакоста - "Геополітика регіонів Франції" (1986). Серед інших праць - "Географія країн, що розвиваються" (1965); "Географія необхідна для війни" (1976); Геополітичний словник (1993).

ЛАССВЕЛ (Lasswell), Гарольд Дуайт (1902-1978) - американський політолог, соціолог, представник біхевіористського підходу, автор лінійної моделі комунікації. У своїх працях розробляв проблеми функціонального підходу до політики, використовує методи соціальної психології, психоаналізу й психіатрії у вивченні політичної поведінки й пропаганди; виявляє роль масових комунікацій у поширенні й відтворенні символіки політичної влади, одним із перших досліджує проблему політичної комунікації, розробляє теорію політичних еліт. Головні праці - "Політика: хто одержує що, коли і як" (1936); "Влада та особистість" (1948); "Політика, особистість та суспільствознавство у ХХ столітті" (1969); "Пропаганда та комунікація у світовій історії" (1979).

ЛЕЙКОФФ (Lakoff), Джордж (1941) - американський лінгвіст, у 1990-1993 рр. - президент Міжнародної асоціації когнітивної лінгвістики. У центрі наукових інтересів - дослідження ролі метафори у мисленні індивіда, політичній поведінці та суспільному житті. Головні праці - "Метафори, якими ми живемо" (у співавторстві з М. Джонсоном, 1980); "Моральна політика" (1996); "Чия свобода? " (2006); "Політичний розум" (2009).

ЛЕЙПХАРТ (Lijphart), Аренд (1936) - американський політолог голландського походження, фахівець у галузі порівняльних політичних досліджень, аналізу виборів та електоральних систем. Автор найбільш повної типології політичних режимів, заснованої на інституціональних ознаках. У 1995-1996 рр. - Президент американської асоціації політичних наук. Основні праці: "Демократія в багатоскладних суспільствах" (1977); "Демократії: типи мажоритарного й консенсусного правління у двадцяти одній країні" (1984); "Виборчі системи та партійні системи: дослідження двадцяти семи демократій" (1994) та ін.

ЛЕМБРУХ (Lehmbruch), Герхард (1928) - німецький політолог, експерт з питань політичного розвитку, політичних режимів та політичних інститутів. Серед головних праць - "Об'єднання та розпад: Німеччина та Європа після закінчення конфлікту Схід-Захід" (1995); "Демократична система та політична практика Федеративної Республіки Німеччина" (1971).

ЛЕНІН /Ульянов/, Володимир Ілліч (1870-1924) - засновник Радянської держави, голова Ради Народних Комісарів, теоретик і керівник міжнародного комуністичного руху, радикальний послідовник К. Маркса, керував Жовтневим повстанням у 1917 р. Вважаючи диктатуру пролетаріату єдиним засобом побудови соціалізму й комунізму, проводив політику "червоного терору", "військового комунізму", ініціатор ліквідації опозиційних партій, висилки з країни видних представників інтелігенції, масових репресій дворянства, духівництва та ін. Основні праці: "Хто такі "друзі народу" і як вони воюють проти соціал-демократів?" (1894); "Що робити?" (1902), "Імперіалізм як вища стадія капіталізму" (1916), "Держава і революція" (1917) та ін.

ЛЕОНАРД (Leonard), Марк (1974) - британський політолог, фахівець в галузі міжнародних відносин і геополітики. Засновник і директор (1999-2005) Центру зовнішньої політики (Лондон), з 2007 р. - засновник і директор Європейської Ради з міжнародних відносин. У статті "Розділений світ: боротьба за першість у 2020 році" (2005) представив новий світовий порядок як багатополярний, побудований уздовж розподільчих ліній між демократіями й автократіями, а також між країнами, що прагнуть до рівноваги сили, і країнами, які у своїй діяльності спираються на міжнародні інститути й міжнародне право. Головні праці - "ХХІ століття - століття Європи" (2005); "Що думає Китай?" (2008).

ЛИПА, Юрій Іванович (1900-1944) - український політолог, представник націоналістичного напрямку в політичній думці, публіцист, письменник, поет. У найбільш повному вигляді ідейно-політичні погляди Липи представлені в трилогії "Призначення України" (1938), "Чорноморська доктрина" (1940, 1942 і 1947) та "Розподіл Росії" (1941 і 1954). У цих працях Липа постає теоретиком сучасної української геополітики, автором оригінальної - «чорноморської» - доктрини.

ЛИПИНСЬКИЙ, В'ячеслав Казимирович (1882-1931) - український історик і політолог, представник консервативного напрямку в політичній думці, автор оригінальної концепції політичної еліти. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії та «Українського союзу хліборобів-державників». За Гетьманату - посол України в Австрії. З 1919 р. - в еміграції. Головна праця - "Листи до братів-хліборобів. Про ідею й організацію українського монархізму" (1922-1923).

ЛІПСЕТ (Lipset), Сеймур Мартін (1922-2006) - американський ліберальний соціолог-функціоналіст і політолог, президент Американської асоціації політичної науки (1979-80). У центрі наукової творчості - дослідження інтелектуальних еліт, їхньої ролі у функціонуванні влади, співвідношення пануючої та інтелектуальної еліт. Основні праці - "Політична людина" (1960), "Клас, статус і влада в порівняльній перспективі" (1966).

ЛОКК (Locke), Джон (1632-1704) - англійський філософ-просвітник і політичний мислитель, прихильник концепції суспільного договору й природного права, засновник лібералізму. У праці "Два трактати про державне правління" (1690) розглянув широкий комплекс проблем держави й громадянського суспільства, політичних свобод, законності, власності та ін. 

                                                    М

МАК'ЯВЕЛЛІ (Machiavelli), Нікколо ді Бернардо (1469-1527) - італійський державний діяч, військовий теоретик, історик, теоретик політики, письменник, поет. З 1498 р. - секретар Другої канцелярії, Флорентійської республіки, пізніше - секретар Магістрату зі справ зовнішньої політики та оборони. Першим в історії наукової думки виділив політику в особливу, самостійну область практичної діяльності, відокремивши її від моралі та релігії. У своїй головній праці - трактаті "Державець" (1513) - проголосив положення про те, що мета виправдує засоби, вжиті задля її досягнення, вважаючи при цьому справжньою метою государя "загальне благо", що припускає об'єднання Італії в сильну національну державу. В "Міркуваннях про першу декаду Тита Лівія" (1513-1517) обґрунтував переваги республіканського правління. Автор терміну "держава". Серед інших політичних і історичних творів - трактат "Про військове мистецтво" (1521); "Історія Флоренції" (1532). Роботи Мак'яавеллі суттєво вплинули на розвиток європейської політичної філософії Нового часу.

МАКАЙВЕР (MacIver), Роберт Моррісон(1882-1970) - шотландсько-американський політолог і соціолог, представник антипозитивізму. У 1940 р. - Президент Американської соціологічної асоціації. У центрі наукових інтересів - природа влади, теорія демократії, співвідношення держави й громадянського суспільства. Основні праці: "Начала соціальної науки" (1921); "Павутина уряду" (1947); "Трансформація влади" (1964); "Політика й суспільство" (1969).

МАКҐРЮ (McGrew), Ентоні (1954) - британський політолог, експерт з питань глобалізації та глобальної політики. Головні праці - "Імперія (США у ХХ столітті)" (1995); "Трансформація демократії? Глобалізація та територіальна демократія" (1997); "Глобальні трансформації" (співавтор, 1999); ); "Глобалізація / антиглобалізація" (у співавторстві з Д. Гелдом, 2002); "Глобалізація та світова політика" (2010);  

МАКІНТАЙР ЛІ (Lee Cameron McIntyre) (1962) - філософ, викладач, автор понад десяти дослідницьких праць, а також низки статей та есе з філософії та соціальних наук. Науковий співробітник Центру філософії та історії науки Бостонського університету, викладач етики в Гарвардській вищій школі. Працював виконавчим директором Інституту кількісних соціальних наук Гарвардського університету. Найвідоміші праці: «Темні часи: наука про людську поведінку» (2006) та «Постправда» (2018).

МАККІНДЕР (Mackinder), Гелфорд Джон (1861-1947) - англійський географ і історик, теоретик міжнародних відносин, один із основоположників геополітики. Доповідь Маккіндера "Географічна вісь історії", зроблена ним у Королівському географічному суспільстві у 1904 р., стала першою глобальною геополітичною моделлю розвитку світової системи. Основні праці - "Демократичні ідеали й реальність" (1919), "Географічна завершеність земної кулі й знаходження світу" (1943).

МАННГАЙМ (Mannheim), Карл (1893-1947) - німецький вчений, учень М. Вебера. З 1933 р. - у Великобританії. У центрі наукової уваги - вивчення сутності ідеології й утопічної свідомості. Основні праці: "Ідеологія й утопія" (1929), "Людина й суспільство в епоху перетворень" (1935), "Діагноз нашого часу: нариси воєнного часу, написані соціологом" (1943).

МАРКС (Marx), Карл (1818-1883) - німецький економіст, філософ, засновник діалектико-матеріалістичної філософії, представник конфліктологічного напрямку в науковій думці, засновник марксизму, автор фундаментальної праці "Капітал" (1867-1894). Автор концепції суспільно-економічних формацій. Організатор і вождь Першого Інтернаціоналу. Основні праці: " Економічно-філософські рукописи" (1844); "Німецька ідеологія" (разом з Ф. Енгельсом, 1845-46); "Убогість філософії" (1847); "Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта" (1852); "Громадянська війна у Франції" (1871); "Критика Готської програми" (1875).

МАРКУЗЕ (Marcuse), Герберт (1898-1979) - видатний німецько-американський філософ, соціолог і культуролог, один із представників критичної теорії, що заклала теоретичну основу студентського руху 60-х рр. та руху "нових лівих". Учень Гайдеггера. З 1934 р. - у США. Автор термінів "одномірне суспільство" (під яким розуміється сучасне суспільство споживання) і "одномірна людина" (сформована ЗМІ, рекламою й модою). Основні праці: "Розум і революція" (1941); "Ерос і цивілізація. Філософське дослідження вчення Фрейда" (1955), "Одномірна людина: дослідження з ідеології розвиненого індустріального суспільства" (1964), "Культура й суспільство" (1964); "Есе про звільнення" (1969); "Контрреволюція й бунт" (1972).

МАСЕНКО, Лариса Терентіївна (1942) - українська вчена-мовознавець, академік АН ВШ України, експерт у галузі соціолінгвістики, історії української літературної мови. Головні праці - «Мова і політика» (1999); «Мова і суспільство: Постколоніальний вимір» (2004); «Мова радянського тоталітаризму» (2017).

МЕДІСОН (Madison), Джеймс (1751-1836) - американський політичний філософ і державний діяч, четвертий Президент США. Один із авторів Конституції США та Білля про права. Автор так званої "системи стримувань і противаг", що доповнює принцип розподілу влади. Один з засновників Демократичної республіканської партії США. 

МЕДОУЗ (Meadows), Денніс (1942) - американський вчений, кібернетик, фахівець у галузі системної динаміки, член Римського клубу. У центрі досліджень - питання про характер динаміки світової економіки, вивчення факторів, здатних вплинути на навколишнє середовище, призвести світ до екологічної катастрофи. У 1972 р. в знаменитій доповіді Римському клубу «Межі росту» (співавтори Д. Медоуз, Й. Рандерс) окреслив жахливу картину можливого майбутнього земної цивілізації. У 1992 р. Медоуз публікує роботу «За межами росту: глобальна катастрофа або стабільне майбутнє?», в якій подає реальні механізми, що дозволять людству уникнути екологічної катастрофи. 

МЕРРІАМ (Merriam), Чарльз Едвард (1874-1953) - американський вчений, один із засновників сучасної політичної науки, засновник "чиказької школи" політичних досліджень. У своїх роботах розвинув біхевіорістський підхід до вивчення політичних явищ, зробив великий внесок у вивчення феномену політичної влади й теорії демократії, дослідження партійної системи й політичного лідерства. Основні праці - "Американська партійна система" (1922, разом з Г. Госнеллом); "Нові аспекти політики" (1925); "Політична влада: її структура й сфера дії" (1934); "Що таке демократія?" (1941).

МЕРТОН (Merton), Роберт Кінг (1910-2003) - американський соціолог, учень П. Сорокіна й Т. Парсонса, один з засновників школи структурно-функціонального аналізу. Основні напрямки досліджень - розробка теорії бюрократії, аномії, масової комунікації. Головні праці: "Соціальна теорія й соціальна структура" (1949), "Соціологія науки" (1973); "Методи дослідження соціальної структури" (1975).

МЕХЕН (Mahan), Альфред Тайєр (1840-1914) - американський адмірал, військовий історик і стратег, класик геополітики. Автор вчення про антагонізм морських і сухопутних держав та про світове панування морських держав, що може бути забезпечене шляхом контролю над опорними пунктами навколо євразійського континенту. Праці Мехена відіграли значну роль у формуванні політичної доктрини Т. Рузвельта. Основні праці: "Вплив морської сили на історію, 1660-1783" (1890); "Вплив морської сили на Французьку революцію й імперію, 1793-1812" (1892). 

МІДДЕЛААР (Luuk van Middelaar), Луук ван (1973) - нідерландський історик і політичний філософ, професор права ЄС Лейденського університету. З 2010 по 2014 роки був помічником першого постійного президента Європейської Ради Германа ван Ромпея. З 2018 року є членом Нідерландської консультативної ради з міжнародних справ. Автор низки наукових праць з історії розвитку ЄС, серед яких: «Перехід до Європи» (2009), «Нова політика Європи» (2018); «Геополітичне пробудження Європи» (2022) та ін.

МІЛЛС (Mills), Чарльз Райт (1916-1962) - американський соціолог, представник ліволіберальної течії в теорії політичної еліти. Автор теорії «пануючої еліти» (за якою під елітою суспільства розуміється вузьке коло людей, які займають владні висоти у трьох найбільш важливих для суспільства соціальних інститутах - економічному, політичному та військовому. Основні праці - "Пануюча еліта" (1956); "Причини третьої світової війни" (1958); "Соціологічне уявлення" (1959).

МІЛЛЬ (Mill), Джон Стюарт (1806-1873) - англійський філософ, економіст, державний діяч; ідеолог лібералізму. Основні праці: "Основи політичної економії й деяких аспектів їх застосування в соціальній філософії" (1848); "Про свободу" (1859); "Роздуми про представницьке правління" (1861).

МІХЕЛЬС (Michels), Роберт (1886-1936) - італійський історик, економіст, соціолог і політолог німецького походження, один із засновників партології, класик теорії політичної еліти. У 1922 р. Міхельс схвально зустрічає прихід фашистів до влади, вступає до італійської фашистської національної партії, стає одним із її ідеологів. У своїй головній праці - "Соціологія політичної партії в умовах сучасної демократії. Дослідження олігархічних тенденцій групового життя" (1911) - формулює "залізний закон олігархії", згідно з яким управління суспільством так само, як і будь-якою організацією (партією, профспілкою), не може здійснюватися всіма членами, що призводить до виникнення ієрархії влади - виділення керівного апарата. Розподіл суспільства на керуючу меншість й керовану більшість, за Міхельсом, неминуче спричиняє олігархізацію суспільства і формування правлячої еліти.

МІХНОВСЬКИЙ, Микола Іванович (1873-1924) - український громадський і політичний діяч, публіцист, адвокат, один із засновників Революційної української партії, автор проекту української Конституції "Основний закон Самостійної України - Союзу народу українського". Праця "Самостійна Україна" (1900), в якій обґрунтовувалася необхідність створення партії, що прагне до економічної й політичної самостійності України революційними способами, стала програмною політичною декларацією РУП. 

МОГИЛА, Петро (1596 - 1647) - український релігійний і культурний діяч, богослов і мислитель, засновник Києво-Могилянської колегії - першого вищого навчального закладу на землях східних і південних слов'ян, який відіграв провідну роль у розвитку освіти, науки й культури протягом двох сторіч. Ідеї й діяльність Могили істотно вплинули на духовне об'єднання українського народу, створення єдиного культурного простору, ставши необхідною передумовою політичної консолідації нації, здійсненої Б. Хмельницьким. Серед основних творів - "Номоканон" (1629), "Антологія, сіречь молитви" (1636), "Євангеліє учителное" (1637), "Требник" (1646) та ін. 

МОДЕЛЬСКІ (Modelski), Джордж (Єжи) (1926-2014) - американський політолог польського походження, визнаний теоретик геополітики другої половини ХХ ст. Автор проекту «Еволюційна світова політика» - спроби наукового синтезу теорії еволюції та теорії довгих циклів у глобальній політиці. Головні праці - "Теорія зовнішньої політики" (1962); "Принципи світової політики" (1972); "Довгі цикли світової політики" (1987); "Історія світ-системи: соціальна наука довготермінових змін" (2000); "Глобалізація як еволюційний процес: моделюючи глобальні зміни" (2008).

МОНТЕСК'Є (Montesquieu), Шарль Луї, Шарль де Секонда, барон де Ла Бред і де Монтеск'є (1689-1755) - філософ, політичний мислитель  епохи французького Просвітництва, автор класичної теорії розподілу влади. Один із перших представників географічної теорії суспільного розвитку, який вважав географічне середовище вирішальною причиною виникнення й існування різних форм державної влади та законодавства. У своїй головній праці - "Про дух законів" (1748) - розробив принцип розподілу державної влади на три рівноправні й незалежні гілки - законодавчу, виконавчу й судову. Не визнаючи, на відміну від Дж. Локка, ідею про верховенство влади законодавчої, Монтеск'є доповнює принцип розподілу влади системою "стримувань і противаг", покликаною запобігти концентрації державної влади. Даний принцип був реалізований на практиці Дж. Медісоном у Конституції США. 

МОР (More), Томас (1478-1535) - англійський юрист, державний діяч, письменник. У трактаті "Утопія" (1515-1516) зобразив проект ідеального суспільного устрою на далекому острові Утопія (у дослівному перекладі - "місці, якого ніде немає"). Ідеали соціальної рівності й справедливості, зображені Мором, неодноразово були використані в соціалістичній і комуністичній літературі, давши початок новому жанру в художній, філософській і соціально-політичній літературі - соціальної утопії. 

МОРЛІНО (Morlino), Леонардо (1947) - італійський політолог, президент італійської асоціації політичних наук (2009-2012)., автор низки книг та понад 150 наукових публікацій. У центрі наукових інтересів - теорія демократії та демократизації. Серед найбільш відомих праць - "Демократія між консолідацією та кризою. Партії, групи та громадяни в Південній Європі" (1998); "Демократії та демократизація" (співавтор, 2003), "Оцінка якості демократії" (2005); "Демократизація і Європейський Союз. Країни Центральної і Східної Європи в першому десятилітті XXI ст." (співавтор, 2010).

МОРГЕНТАУ (Morgenthau), Ганс Йоахим (1904-1982) - класик американської політичної науки в галузі міжнародних відносин, один із засновників школи "політичного реалізму". Як основний суб'єкт міжнародних відносин виділяв національну державу, що виражає свої інтереси в категоріях сили. Головна праця - "Політичні відносини між націями" (1948).

МОСКА (Mosca), Ґаетано (1858-1941) - італійський вчений, юрист, соціолог, журналіст і державний службовець, один із засновників нової політичної науки. Разом з В. Парето та Р. Міхельсом вважається автором класичної теорії політичних еліт. Основні праці: "Теорія урядів і парламентський уряд" (1884); "Елементи політичної науки" (в англійському перекладі - " Правлячий клас") (1896); "Сучасні конституції" (1887).

МУАЗІ (Moїsi), Домінік (1946) - французький політолог, професор міжнародних відносин, засновник Інституту міжнародних відносин Франції, співробітник Європейського центру розвитку виконавчої влади. Був науковим помічником Раймонда Арона, викладав у Вищій школі соціальних наук та Паризькому інституті політики. Колишній головний редактор Politique étrangère (найстарішого французького журналу, присвяченого вивченню міжнародних відносин), автор численних аналітичних статей для Financial Times і Foreign Affairs, Project Syndicate, Die Welt і Der Standard. Найвідоміші праці: «Новий континент: заклик до Європи епохи Відродження» (у співавт. з Жаком Рупніком) (1991); «Карти Франції в епоху глобалізації» (за матеріалами інтерв'ю Юбера Ведріна). (2000); «Геополітика емоцій. Як культури страху, приниження та надії змінюють світ» (2008).

МЮЛЛЕР (Müller), Ян-Вернер (1970) - німецький політичний філософ та політичний історик, директор-засновник Проекту з історії політичної думки Принстонського університету (США). Автор регулярних політичних оглядів для The Guardian, New York Times, Süddeutsche Zeitung, Le Monde та ін. Серед головних праць: "Інша країна" (2000), "Небезпечний розум. Карл Шмітт у післявоєнній європейській думці" (2003), "Конституційний патріотизм" (2007), "Конкурс демократії. Політичні ідеї в Європі ХХ століття" (2011), "Що таке популізм?" (2016).

                                                    Н

НАЇМ (Naím), Мойзес (1952) - венесуельський політик, економіст та журналіст, колишній виконавчий директор Світового банку, у 1996-2010 рр. - головний редактор журналу «Foreign Policy». Автор понад 10 книг. Після виходу в світ книги "Кінець влади", Інститут Готтлиба Дуттвайлера включив його в список 100 найвпливовіших мислителів сучасності. Серед інших відомих праць - "Незаконність: Як контрабандисти, наркоторговці та наслідувачі захоплюють світову економіку" (2005); "Переосмислення світу: 111 сюрпризів XXI століття" (2016).

НЕЙСБІТ (Naisbitt) Джон (1929) - відомий американський політолог, футуролог, помічник секретаря з питань освіти при Дж. Ф. Кеннеді, спеціальний радник Л. Джонсона. У своїй головній праці "Мегатренди" (1982), що стала міжнародним бестселером, використовуючи метод контент-аналізу, здійснив дослідження основних напрямків соціальних змін, які визначають вигляд і суть нового суспільства при переході від постіндустріальної до інформаційної стадії його розвитку наприкінці ХХ в. Серед інших праць: "Перевинахід корпорації" (1985); "Мегатренди 2000" (1990); "Висока технологія, глибока гуманність. Технології та наші пошуки сенсу" (1999); "Старт! Або налаштовуємо розум! " (2006).

НІСБЕТ (Nisbet), Роберт Олександр (1913-1996) - американський філософ і соціолог неоконсервативної орієнтації. У працях "Сутінки авторитету" (1975) та "Ідея прогресу" (1979) аналізує "тупики прогресу", що проявляються в падінні ролі авторитету соціальних інститутів і державної влади, моральній деградації особистості, інфляції основних людських цінностей. Відповідно до ідей неоконсервативної ідеології шляхи виходу із кризи вбачаються у відродженні й зміцненні традиційних цінностей, ослабленні центральної державної влади й посиленні особистої свободи, розширенні прав місцевих громад і вільних асоціацій. 

НІЦШЕ (Nietzsche), Фрідріх (1844-1900) - німецький філософ, представник ірраціоналізму, засновник філософії життя. Закликав переглянути обивательське уявлення про християнську релігію, сформулював ідею "надлюдини", створивши індивідуалістичний культ сильної особистості, головним мотивом поведінки якої є воля до влади. Основні праці: "Людське, занадто людське" (1878); "Ранкова зоря" (1881); "Весела наука" (1882); "Так говорив Заратустра" (1883-1884); "По ту сторону добра й зла" (1886), "Антихристиянин" (1888).

НОВГОРОДЦЕВ, Павло Іванович (1866-1924) - російський філософ, правознавець, соціолог, представник ліберальної теорії в політичній думці. З 1921 р. - в еміграції. Розробляв концепцію правової держави, автор "філософії легального деспотизму", суть котрої полягала в ідеї зв'язаності держави правом, що розуміється як втілення моральності. Основні праці: "Криза сучасної правосвідомості" (1909), "Про суспільний ідеал" (1917).

НОРРІС (Norris), Піппа (1953) - англо-американська політологіня, фахівець у галузі порівняльної політології. У центрі наукових інтересів - громадська думка, політична культура, гендерна політика та політичні комунікації. Автор більш, ніж 40 книг. Серед головних праць - "Політика та сексуальне рівність" (1986); "Демократичний Фенікс: Відродження політичного активізму" (2002); "Виборча інженерія 2004 року: правила голосування та політична поведінка" (2004); "Культурний люфт" (у співавторстві з Р. Інглехартом, 2019). 

                                                    О

О'ДОННЕЛЛ (O'Donnell), Гільєрмо (1936-2011) - аргентинський політолог, з кінця 1970-х рр. - у США. Автор низки праць про особливості «авторитарно-бюрократичної держави», проблеми та форми переходу до демократії. Досліджував процеси демократизації у Латинській Америці. Головні праці - "Питання демократичної консолідації" (1982); "Стадії виходу з авторитарного правління" (разом з Філіпом Шміттером, 1986); "Бідність і нерівність у Латинській Америці" (1988); "Якість демократії" (2004).

ОНУФ (Onuf), Ніколас Грінвуд (1941) - американський політолог, соціолог, фахівець у галузі міжнародних відносин, один з провідних представників школи політичного конструктивізму. Автор терміну «конструктивізм» та конструктивістського визначення політики як процесу, що координується соціальними правилами. Головна праця - "Світ нашого створіння" (1989), в якій розглядаються питання ідентичності, соціальних правил та мовних актів у сучасних міжнародних відносинах.

ОРІХОВСЬКИЙ-РОКСОЛАН, Станіслав (1513-1566) - видатний мислитель-гуманіст епохи Відродження, публіцист, оратор, поет. Спираючись на досягнення античної думки, одним із перших в Європі почав розробку ідеї природного права. Обґрунтував необхідність розподілу влади, зробив спробу відокремити політичну науку від теології, запропонував ідею православної й католицької уній. Головні праці - "Про турецьку загрозу" (1543, 1544), "Наставляння польському королю Сигізмунду Августу" (1543, 1548), "Літопис", "Промова на похоронах Сигізмунда І" (1548) та ін. 

ОРТЕГА-І-ГАСЕТ (Ortega-y-Gasset), Хосе (1883-1955) - іспанський філософ, публіцист, представник екзистенціоналізму, один із авторів концепції "масового суспільства". У центрі досліджень - розвиток суспільства й роль людини в історії. Виникнення в ХХ ст. фашизму й комунізму пов'язував з появою "масового суспільства". Вплинув на розвиток ціннісної теорії еліт. Основні праці: "Дегуманізація мистецтва" (1925), "Повстання мас" (1933).  

ОРЛИК, Пилип Степанович (1672-1742) - державний і політичний діяч, мислитель, поет, публіцист. З 1706 р. - генеральний писар Війська Запорізького, у 1710 р. обирається козацькою радою в м. Бендери гетьманом. Розроблені Орликом «Пакти й конституції законів і вільностей Війська Запорізького» (1710 р.) після їх прийняття діяли кілька років на території Правобережної України (до 1714 р.).

ОРВЕЛЛ (Orwell), Джордж /Блер, Ерік/ (1903-1950) - англійський письменник, один із класиків антиутопії, автор антитоталітарної сатири. Найбільш відомі книги - "Звіроферма" (1945) і "1984" (1949). Художні символи, створені Оруеллом для зображення майбутнього тоталітарного суспільства: Ангсоц, Старший Брат, Новомова та ін. - стали провідними поняттями політичного мислення в другій половині ХХ ст. 

ОСТРОГОРСЬКИЙ, Мойсей Якович (1854-1919) - американський вчений російського походження, юрист і соціолог. Автор низки навчальних видань, серед яких: "Хронологія російської історії" (1872), "Хронологія загальної й російської історії" (1873), "Коротка хронологія загальної й російської історії" (1873) та ін. Разом із Дж. Брайсом і Р. Міхельсом вважається одним із засновників партології. Головна праця - "Демократія й організація політичних партій" (1902).

                                                    П

ПАВЕЛЛ (Powell) Джонатан (1956) - відомий британський дипломат, у 1997-2007 рр. - голова адміністрації  Тоні Блера. Набув репутації пропагандиста переговорного процесу зі світовим тероризмом. З 2017 р. - почесний професор Інституту глобального миру, безпеки та справедливості Джорджа Мітчелла в Університеті Королеви в Белфасті. Основні праці: "Велика ненависть, маленька кімната: Мир у Північній Ірландії" (2008); "Новий Мак'явеллі: як володіти владою в сучасному світі" (2010); "Розмова з терористами: як закінчити збройні конфлікти" (2014, у 2015 опубліковано в США з назвою "Терористи за столом: Чому переговори - єдиний шлях до миру") та ін.

ПАЛОНЕН (Palonen), Карі (1947) - фінський політолог, соціолог. У центрі наукових інтересів - вивчення історії політичних концепцій континентальної політичної думки. У 2003- 2005 рр. очолював Наукову мережу Європейського наукового фонду «Політика та історія європейської демократизації» (PHED). Головна праця - "Боротьба з часом: концептуальна історія «Політики» як діяльності" (2006).

ПАРЕТО (Pareto), Вільфредо (1848-1923) - італійський політолог, соціолог і економіст, один із засновників функціоналізму, автор класичної теорії політичної еліти, дослідник політичної ідеології. Неминучість розподілу суспільства на керованих і керуючих Парето пояснював нерівністю індивідуальних психологічних здібностей людей. Автор концепції "циркуляції еліт", відповідно до якої відновлення вищого прошарку суспільства є головною рушійною силою суспільного розвитку. Основні праці: "Курс політичної економії" (1896-1897); "Соціалістичні системи" (1902); "Трактат із загальної соціології" (1916). 

ПАРСОНС (Parsons), Талкотт (1902-1979) - американський вчений, один із засновників сучасної соціології й соціальної антропології, автор структурно-функціонального методу та теорії соціальної дії. Президент Американської соціологічної асоціації (1949). Основні праці: "Структура соціальної дії" (1937), "Соціальна система" (1951), "Соціальна система та еволюція теорії дії"» (1977).

ПЕЧЧЕЇ (Peccei), Ауреліо (1908-1984) - італійський вчений і бізнесмен, організатор Римського клубу (неурядової міжнародної організації, створеної в 1968 р. для дослідження глобальних проблем сучасності). Сформулював ряд ідей, щодо майбутнього сучасної цивілізації й місця в ній людини. Автор численних публікацій з глобальних проблем сучасності й способів їх вирішення. Головні праці - "Перед безоднею" (1969); "Людські якості" (1977).

ПЛАТОН (Platon) (427-347 до н.е.) - один з найвидатніших філософів античності, учень Сократа й учитель Аристотеля, засновник Академії (388 р. до н.е.), автор 34 діалогів, серед яких: діалоги про політику, метафізику, етику - "Держава", "Політика", "3акони" та ін. Автор концепції ідеальної держави, що трактується як максимально можливе втілення світу ідей у земному суспільно-політичному житті - полісі. Праці Платона суттєво вплинули на розвиток європейської філософської та політичної думки. 

ПЛЕХАНОВ, Георгій Валентинович (1856-1918) - російський філософ, ідеолог і вождь соціал-демократичного руху, засновник марксизму в Росії. З початку 90-х рр. - один із лідерів 2-го Інтернаціоналу. Входив до числа засновників РСДРП, газети «Іскра». Після 2-го з'їзду РСДРП стає лідером меншовицької фракції соціал-демократичної партії Росії. Автор фундаментальних робіт з філософії, соціології, політології, історії. Основні праці: "Соціалізм і політична боротьба" (1883); "Наші розбіжності" (1885); "До питання про розвиток моністичного погляду на історію" (1895); "Нарис з історії матеріалізму" (1896), "До питання про роль особистості в історії" (1898) та ін.

ПОДОЛИНСЬКИЙ, Сергій Андрійович (1850-1891) - український мислитель, політичний діяч, представник революційно-демократичного напрямку в політичній думці. Праця "Ремесла й фабрики на Україні" (1880) стала першою спробою застосування вчення Маркса до конкретної історичної дійсності. Стаття "Труд людини та її ставлення до розподілу енергії" (1880), присвячена пошуку природничо-наукових підстав соціалізму, отримала схвальні відгуки Маркса і Енгельса й принесла Подолинському славу "найбільш "чистого" (за словами М. Грушевського) соціаліста своєї епохи". Так званий "закон Подолинського" про природничо-наукове обґрунтування трудових відносин був використаний В. Вернадським у знаменитому вченні про ноосферу. 

ПОКОК (Pocock), Джон Гревілл Агард (1924) - всесвітньо відомий британсько-новозеландський історик, один з найвпливовіших представників Кембриджської школи політичної думки, автор досліджень республіканської форми правління епохи раннього модерну. Суттєвим методологічним внеском Покока у розвиток політичної науки вважається його оригінальна інтерпретація політичної філософії як історії «політичних мов», «ідіом» або «дискурсів». Найбільш відомою працею є масштабний науковий проект з історії європейського Просвітництва з шести монографій під загальною назвою "Варварство та релігія" (1999-2015), в якому реконструюються різноманітні культурні контексти, пов'язані з історією створення та публікації «Історії занепаду та падіння Римської імперії» Е. Гіббона. Серед інших праць - збірка статей з методології теоретичної науки "Політика, мова та час: нариси з політичної думки та історії" (1971); збірка публікацій з теорії 1960-2000 рр. "Політична думка та історія: нариси з теорії та методу"(2009).

ПОППЕР (Popper), Карл Раймунд (1902-1994) - англійський філософ австрійського походження, соціолог і політолог, логік, автор концепції "відкритого суспільства". Автор низки праць, які завдали величезного впливу на більшість шкіл сучасного соціального знання. У праці "Відкрите суспільство та його вороги" (1945) і " Злиденність історицизму" (1944) Поппер піддав критиці історицизм та утопічну соціальну інженерію, які, на думку вченого, призвели до виникнення тоталітаризму. 

ПШЕВОРСЬКИЙ (Przeworski), Адам (1940) - американський політолог польського походження. У центрі наукових інтересів - проблеми демократії, транзитології, методології транснаціональних досліджень. Учасник міжнародного проекту "Переходи від авторитаризму до демократії" (аналіз особливостей переходу від авторитаризму до демократії в Південній Європі й Латинській Америці), проведеного в Університеті Дж. Гопкінса (США). Основні праці: "Капіталізм і соціал-демократія" (1985); "Демократія й ринок. Політичні й економічні реформи в Східній Європі та Латинській Америці" (1991).

                                                    Р

РАЙХ (Reich), Вільгельм (1897-1957) - австрійсько-американський лікар і психолог, засновник фрейдомарксизму, автор ідеї «сексуальної революції». Наприкінці 20-х рр. ХХ ст. зробив спробу поєднати фрейдизм із марксизмом; висунув ідею сексуальної революції, виступав з вимогою скасування "репресивної" моралі. В 1930-33 р. звертається до аналізу психології фашизму ("Аналіз характеру", 1933; "Соціальна психологія фашизму", 1933); "Сексуальна революція" (1945). Ідеї Райха вплинули на розвиток філософії, психології та політології, стали основою ідеології "нових лівих".

РАМОНЕ (Ramonet), Іґнасіо (1943) - французький учений іспанського походження, семіолог, політолог, публіцист. У праці "Геополітика хаосу" (1997) світ після закінчення "холодної війни" оцінює як "великий хаос", в якому спостерігається боротьба двох тенденцій - об'єднання й розколу, глобалізації й націоналізму. Активний прихильник реформування ООН. Серед останніх праць - "Мовчазна пропаганда" (2000).

РАССЕЛ (Russell), Бертран Артур Вільям (1872-1970) - англійський філософ, логік, математик, соціолог, суспільний діяч, лорд. Активний борець проти фашизму й більшовизму. Лауреат Нобелівської премії з літератури (1950). Основні праці: "Політичні ідеали" (1918), "Практика й теорія більшовизму" (1920), "Перспективи індустріальної цивілізації" (1923), "Свобода й організація" (1934), "Влада" (1938), "Влада й особистість" (1949); "Здоровий глузд і ядерна війна" (1960), "Перемога без зброї" (1963) та ін.

РАСТОУ (Rustow) Денкварт Александер (1924-1996) - американський політолог, соціолог, один з засновників політичної транзитології. Головні праці: "Переходи до демократії: спроба динамічної моделі" (1970); "Американська зовнішня політика у міжнародній перспективі" (1971); "Порівняльна політична динаміка: глобальні дослідницькі перспективи" (1991).

РАТЦЕЛЬ (Ratzel), Фрідріх (1844-1904) - німецький географ і етнограф, засновник "політичної географії". У своїх роботах досліджував закономірності впливу природних умов на розвиток народів та їх культур у різних географічних зонах. Термін Ратцеля "життєвий простір", використаний для пояснення політичного розвитку народів, став основним поняттям геополітики К. Хаусхофера. Основні праці: "Народознавство" (1885-88), "Антропогеографія" (1882-91), "Політична географія" (1877) та "Земля й життя" (1901-02).

РЕЙХШТАДТ (Reichstadt) Руді (1981) - французький політолог, письменник і журналіст, який працює над темою теорій змови. Засновник і керівник французької дослідницької лабораторії Conspiracy Watch, що спеціалізується на протидії конспірології та політичній дезінформації. Член Обсерваторії політичного радикалізму (ORAP) та Фундації імені Жана Жореса. Автор численних публікацій у пресі, книжок «Опіум ідіотів» («L'Opium des imbéciles. Essai sur la question complotiste», Grasset, 2019), співавтор картографії франкомовної конспірології (2014), документального фільму «Конспірологія: алібі терору» (2017).

РОБІНСОН (Robinson) Джеймс (1960) - британський економіст і політолог, спеціаліст із питань Латинської Америки та Африки. У центрі наукових інтересів - порівняльна економіка та довготерміновий політичний розвиток. Найбільшої популярності набули дослідження, проведені спільно з Д. Аджемоґлу, присвячені питанням впливу економічних інститутів на політичний розвиток. У 2012 р. науковці стали співавторами бестселеру "Чому нації занепадають?". Серед інших праць: "Природні експерименти історії" (2010, у співавторстві з Дж. Даймондом), "Роль еліт у економічному розвитку" (2012, у співавторстві з Е. Емсден та А. Де Капріо), "Вузький коридор" (у співавторстві з Д. Аджемоґлу, 2019).

РОККАН (Rokkan), Стейн (1921-1979) - норвезький соціолог і політолог-компаративіст, один із засновників і перший голова Європейського консорціуму політичних досліджень (1970-1976), президент Міжнародної асоціації політичної науки (IPSA) в 1970-1973 р. У центрі наукових інтересів - дослідження у сфері формування політичних партій і націй-держав Європи. Піонер у використанні комп'ютерних технологій у соціальних науках, один із засновників сучасних інформаційних і статистичних служб, дослідник електоральної поведінки. Головні праці - "Партійні системи і розмежування виборців" (у співавторстві з С.Ліпсетом, 1967); "Громадяни, вибори, партії" (1970); "Будівництво держав і націй" (у співавторстві з Ш. Айзенштадтом, 1973); "Економіка, територія, ідентичність" (у співавторстві з Д. Урвіном, 1983).

РОКМЕН (Rockman), Берт (1943) - американський політолог, експерт з питань бюрократії і політичного лідерства. Редактор Оксфордського довідника політичних інститутів (2005), книг "Президентство Джорджа Буша-мол." (2003), "Президентське лідерство" (2005) та ін. Головна праця - "Питання лідерства: президентство та американська система; американські політичні партії та вибори" (1985).

РОСТОУ (Rostow), Волт Вітмен (1916-2003) - американський економіст, соціолог, історик і політичний діяч, автор теорії "стадій економічного росту", відповідно до якої еволюція суспільства визначається рівнем розвитку техніки, один із родоначальників транзитології (аналізу й моделювання переходів від диктатури до демократії). У 1961-1966 рр. - радник президента Дж. Кеннеді, у 1966-1969 рр. - помічник президента Л. Джонсона з питань національної безпеки. Основні роботи: "Динаміка радянського суспільства" (1953); "Стадії економічного росту" (1960), "Політика й стадії росту" (1971); "Нариси про половину сторіччя: ідеї, політика й дії" (1988); "Історія, політика й економічна теорія" (1989).

РУДНИЦКИЙ, Степан Львович (1877-1937) - український географ, політичний мислитель, представник націонал-демократичного напрямку в українській політичній думці, академік АН УРСР. У 1934 р. - репресований, реабілітований посмертно. Основоположник української політичної географії. Завдяки роботам Рудницького Україна вперше була представлена в картографічних роботах як цілісна географічна одиниця. Оригінальна концепція вченого знайшла своє відбиття у працях "Україна з політико-географічних позицій" (1916); "Україна й наддержави" (1920); "Українська справа з позицій політичної географії" (1923); "До основ українського націоналізму" (1923); "Завдання географічної науки на українських землях" (1927).

РУССО (Rousseau), Жан Жак (1712-1778) - французький мислитель, представник французького Просвітництва, прихильник теорії природного права. Теоретик концепції "суспільного договору", за якою виникнення суспільства трактується як акт передачі індивідом своїх прав політичному організму. Філософсько-політична доктрина Руссо стала одним із основних ідейних джерел Великої французької революції. Основні роботи: "Роздуми про походження й підстави нерівності між людьми" (1755); "Про суспільний договір" (1762) та ін.

РЬОДЕР (Roeder), Філіп (1949) - американський політолог, експерт з питань націоналізму на європейському та пострадянському просторі. Автор низки досліджень політичних інститутів у посттоталітарних державах. Головні праці - "Звідки виникають країни-нації: інституціональні зміни в епоху націоналізму" (2007); "Червоний захід сонця: провал радянської політики" (1993); "Посткомунізм і теорія демократії" (у співавторстві, 2001).

                                                    C

САРТОРІ (Sartori), Джованні (1924-2017) - італійський та американський політолог, соціолог, філософ (з 1976 р. - у США), один із лідерів "флорентійської школи" політичних досліджень, фахівець з теоретичних проблем політології, автор низки порівняльних досліджень політичних систем, політичних інститутів, політичної поведінки в демократичних країнах. Автор концепції «селективної демократії», за якої влада належить меншості, але, на відміну від олігархії, не закрита від суспільства та передбачає наявність опозиції. Головна праця - "Переглядаючи теорію демократії" (1987).

СКІННЕР (Skinner), Квентін (1940) - англійський історик, політолог, представник Кембріджської школи наукової думки. У центрі наукових інтересів - розвиток політичних ідей епохи раннього модерна. Головні праці - "Основи сучасної політичної думки" (1996); "Розум і риторика у філософії Гоббса" (1996).

СКОКПОЛ (Skocpol), Теда (1947) - американська політологіня, соціологіня, спеціаліст з порівняльної політики. У 2000-2006 рр. - директор Центру американських політичних досліджень. У центрі наукових інтересів - питання демократії, політична культура та громадянська участь. Головна праця - "Держави та соціальні революції: порівняльний аналіз Франції, Росії та Китаю" (1979), у якій через поєднання структуралістського підходу з методом історичного порівняння, здійснено аналіз трьох революцій: французької (1789-1799), російської (1917-1930) і китайської (1911-1960).Серед інших праць - "Захист солдатів і матерів: Політичні витоки соціальної політики в США" (1992); Соціальні революції в сучасному світі (1994); "Американська демократія в епоху зростаючої нерівності" (2004).

СНАЙДЕР (Snyder), Тімоті Девід (1969) – американський історик та письменник, професор історії Єльського університету, член Комітету зі свободи совісті Меморіального музею Голокосту (США) та постійний співробітник Інституту гуманітарних наук у Відні. Фахівець з історії Східної Європи та, зокрема, історії України, Польщі, Росії. Дослідник націоналізму, тоталітаризму та голокосту. Автор книжок «Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним», «Чорна земля. Голокост як історія і застереження», «Про тиранію. Двадцять уроків ХХ століття», «Роздуми про ХХ століття» (спільно з Тоні Джадтом), «Шлях до несвободи. Росія, Європа, Америка», «Наша недуга. Уроки свободи з лікарняного щоденника», «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь. 1569-1999 рр.» та ін. Амбасадор UNITED24. Автор терміну «шизофашизм» для позначення сучасного російського політичного режиму.

СОКРАТ (469-399 до н.е.) - античний філософ, вчитель Платона. З ім'ям Сократа пов'язане зародження інтересу до етико-політичних тем, головна з яких - виховання доброчесної людини й громадянина. Вчення Сократа було усним; весь вільний час він проводив у бесідах, про зміст яких відомо в основному завдяки учням Сократа - Ксенофонтові й Платонові. Сократу належить ідея протиставлення правильних і неправильних форм державного правління, що стала традиційною в роботах політичних мислителів античності, середньовіччя й Нового часу.

СОРЕЛЬ (Sorel), Жорж (1847-1922) - французький філософ, теоретик анархо-синдикалізму, автор низки робіт з політичних і економічних проблем, історії, етики, філософії науки. У роботах Сореля вперше з'являється термін "еліта", що застосовується вченим не тільки для характеристики вищих показників, якостей або функцій, але й для позначення найціннішої, найкращої групи людей, яка управляє суспільством. Розуміючи насильство як рушійну силу історії; соціалістичну революцію вчений розглядав як ірраціональний порив народу. Ідеї Сореля суттєво вплинули на ідеологів лівих і правих екстремістських груп. Головна праця - "Роздуми про насильство" (1907).

СОРОКІН, Пітирим Олександрович (1889-1968) - російський і американський вчений, класик соціологічної думки XX ст., автор теорії соціальної мобільності й соціальної стратифікації. Основні праці: "Система соціології" (1920), "Соціологія революцій" (1925), "Соціальна мобільність" (1927), "Криза нашого часу" (1941); "Влада й моральність" (1959); "Сучасні соціологічні теорії" (1966). 

СПАЙКМЕН (Spykman), Ніколас Джон (1893-1943) - американський геополітик голландського походження. Автор геополітичної концепції Рімленду. Вважав географічне положення держав найважливішим фактором, що визначає зовнішню політику. Міжнародна безпека, за Спайкменом, повинна будуватися на географічних даних, згідно з якими Європа може бути організована у формі регіональної Ліги Націй, до якої приєднуються США. Основні ідеї Спайкмена знайшли відображення у створенні НАТО й ОБСЄ. Основні праці: "Американська стратегія у світовій політиці. Сполучені Штати й баланс сили" (1942) та "Географія світу" (1944).

СПЕНСЕР (Spencer), Герберт (1820-1903) - видатний англійський учений, один із засновників соціології, її органістичного напрямку, ідеолог лібералізму, критик соціалістичної ідеології. Автор терміна "соціальний інститут". Ліберальний органіцизм Спенсера був спрямований на теоретичне поєднання "номіналістського" підходу, індивідуалізму, політичних і економічних цінностей класичного лібералізму із соціологічним "реалізмом". Головна праця - "Система синтетичної філософії" (1862-1896).

СТАРОСОЛЬСЬКИЙ, Володимир Якимович (1878-1942) - - український політичний мислитель, правознавець, соціолог, громадсько-політичний діяч, представник націонал-демократичного напрямку в українській політичній думці. Учень С. Дністрянського. Голова Української соціал-демократичної партії у 1937-1939 рр., в. о. міністра закордонних справ УНР у 1919-1920 роках, соціолог, правник, адвокат, професор, дійсний член НТШ (з 1923 року). Арештований і засуджений радянською владою. Основні праці: "Теорія нації" (1922), "Держава й політичне право" (1924), "До питання про форму держави" (1925).

СЬОРЕНСЕН (Sorensen) Георг (1948) - датський політолог, експерт у галузі вивчення глобалізації, міжнародних відносин, процесів демократизації, тенденцій розвитку демократичних інститутів в країнах Європи. Автор 15 книг та більш, ніж 100 наукових статей, серед яких - "Міжнародні відносини" (2002); "Вступ до міжнародних відносин. Теорії та підходи" (2007); "Демократії та демократизація. Процеси та перспективи у світі, що змінюється" (2008); "Глобалізація та національна держава" (2008).

                                                    Т

ТОЙНБІ (Toynbee), Арнольд Джозеф (1889-1975) - англійський філософ, історик, економіст і соціолог, дослідник загальної історії розвитку культури, один з авторів циклічної концепції розвитку культури. У своїй головній праці - "Осягнення історії" (1934-1955) спростовує тезу про існування єдиної цивілізації (єдиної історії людства), виділяючи шість основних типів культур-цивілізацій, кожна з яких проходить у своєму розвитку такі стадії, як виникнення, ріст, надлам, розпад і загибель. Серед інших праць: "Нації й війна" (1915); "Нова Європа" (1915); "Війна й цивілізація" (1955); "Сьогоднішній день Західної цивілізації" (1962).

ТОКВІЛЬ (Tocqueville), Алексіс Шарль-Анрі-Моріс Клерель де (1805-1859) -французький вчений, історик, політичний діяч, один із найвидатніших теоретиків демократичного суспільства. Найважливіші праці, присвячені питанням демократії в Америці й у Франції, - "Демократія в Америці" (1835-1840), "Старий порядок і революція" (1856). На основі аналізу Великої французької революції Токвіль сформулював "золотий закон" політичного розвитку ("найшвидший шлях до свободи веде до найгіршої форми рабства"), відповідно до якого ідеї свободи несумісні з тенденціями до соціальної рівності й нівелювання індивідуальних розходжень.

ТОМА АКВІНСЬКИЙ (Thomas Aquinas) (1225-1274) - середньовічний теолог і філософ. У творі "Про правління володарів" зробив спробу об'єднати ідеї Аристотеля та християнські догмати в новій доктрині держави. У 1323 р. прилічений до лику святих. Основні праці: "Філософська сума (про істинність католицької віри проти язичників)" (1261-1264) та "Сума теології" (1265-1273). 

ТОМАШІВСЬКИЙ, Степан Теодорович (1875-1930) - український політичний мислитель, публіцист, представник консервативного напрямку в українській політичній думці. Автор статей з історії української державності та історії Української Церкви, серед яких - "Українська історія. Старинні і середні віки" (1919); "Вступ до історії Церкви на Україні" (1932). Головні праці: "Під колесами історії" (1925), "Про історію, героїв і політику" (1929).

ТОФФЛЕР (Toffler), Елвін (1928-2016) - американський соціолог, футуролог, один із авторів теорії "постіндустріального суспільства". Автор концепції «Третьої хвилі», яка містить в собі основи для розуміння глобальних змін, що відбуваються в сучасному світі і пов'язані з трансформацією владних відносин. Основні праці: "Шок майбутнього" (1970), "Третя хвиля" (1980); "Зсув влади. Знання, багатство й насильство на порозі ХХІ століття" (1990), "Війна й антивійна" (у співавторстві з Х. Тоффлер, 1995).

ТРУМЕН (Truman), Девід Бікнелл (1913-2003) - видатний американський політолог, представник теорії політичного плюралізму. Віце-президент та ректор Колумбійського університету (США), Президент Американської асоціації політичних наук (1965). Головний напрямок досліджень - вивчення діяльності груп інтересів. Основні наукові праці: "Адміністративна децентралізація" (1940); "Управлінський процес. Політичні інтереси та суспільна думка" (1951); "Партія Конгресу" (1959).

ТУРЕН (Touraine), Ален Луї Жюль Франсуа (1925) - французький соціолог, директор паризького Центру теоретичної й прикладної соціології, один із засновників концепції "постіндустріального суспільства". У центрі наукових досліджень - процеси модернізації політичних систем, механізм взаємодії людини й суспільства, соціальна структура й соціальні конфлікти. Основні праці: "Соціологія дії" (1965); "Постіндустріальне суспільство" (1969); "Невидиме суспільство" (1976); Критика модерніті" (1992); "Що таке демократія?" (1994); " Чи здатні ми жити разом? Рівні й різні" (1997).

                                                    Ф

ФАРАБІ ( Аль-Фарабі), Абу Наср Мухаммад Ібн Мухаммед Ібн Тархан Ібн Узлаг аль-фарабі ат-Туркі. (870-950) - найвидатніший представник східного арістотелізму, який мав титул "Другий вчитель" (після Аристотеля). Розвивав ідеї Платона та Аристотеля про ідеальну державу й суспільство. Вплинув на розвиток арабо-мусульманської суспільно-політичної думки. Основні твори: "Геми мудрості", "Трактат про погляди жителів доброчесного міста", "Трактат про класифікацію наук", "Громадянська політика" та ін.

ФОРРЕСТЕР (Forrester), Джей Райт (1918-2016) - американський інженер, експерт з менеджменту. Засновник системної динаміки та математичного моделювання глобального розвитку. У 1968 р. запропонував "Римському Клубу" комп'ютерну розробку "Світ-1", за допомогою якої була прийнята екологічна концепція розвитку людства. Основні роботи: "Індустріальна динаміка" (1961); "Принципи системи" (1968); "Світова динаміка" (1971).

ФРАНКО, Іван Якович (1856-1916) - український письменник, публіцист, філософ, громадський і політичний діяч. Відстоював ідеї незалежності України, формування національної свідомості української нації. Один із засновників (1890) і перший голова (до 1898) Русько-української радикальної партії (РУРП) - першої української політичної партії, редактор її друкованих органів - газет «Народ» (1890-1895), «Хлібороб» (1891-1895), «Громадський голос» (з 1895). У 1899-1904 рр. - співзасновник та член Національно-демократичної партії. Політичні ідеї Франко викладені в працях "Соціалізм і соціал-демократизм" (1897); "Поза межами можливого" (1900); "Що таке поступ? " (1903); "До історії соціалістичного руху" (1904) та ін. 

ФРОЙД (Freud), Зиґмунд (1856-1939) - видатний австрійський вчений, засновник психоаналізу, принципи якого згодом були застосовані у соціальній філософії, культурології, соціології, політичній науці. Автор великої кількості наукових праць. Серед основних - "Тлумачення сновидінь" (1900); "Роздуми про війну та смерть" (1915); "Вступ лекцій до психоаналізу" (1917); "Психологія мас і аналіз Я людини" (1921); "Я і Воно" (1923); "Чому війна"? (1933) та ін.

ФРОММ (Fromm), Еріх (1900-1980) - німецько-американський психолог, соціальний філософ, соціолог, антрополог і культуролог, засновник неофрейдизму. З 1933 р. - у США. Пов'язуючи психоаналіз із соціальною історією, звертав увагу на конкретні форми культури, що завдають визначальний вплив на формування типів соціального характеру. Основні праці: "Втеча від свободи" (1941), "Психоаналіз і релігія" (1950); "Мистецтво кохання" (1956), "Революція надії" (1964); "Душа людини" (1964), "Мати або бути?" (1976), "Анатомія людської деструктивності" (1973).

ФУКО (Foucault), Мішель Поль (1926-1984) - французький філософ, соціолог, політолог, історик культури та науки, один із найяскравіших представників постструктуралізму та постмодернізму. У роботах "Нагляд і покарання" (1975) і "Воля до знань" (1976) застосовував власний культурологічний підхід до аналізу політичної влади. 

ФУКУЯМА (Fukuyama), Френсіс (1952) - американський політолог, футуролог, автор концепції "кінця історії". У праці "Кінець історії і остання людина" (1992) стверджував, що поширення західних (демократичних) цінностей, ліберальних принципів економіки та світовий рух до політичної свободи призводять до формування ліберальної демократії, яка представляє собою «кінцевий пункт ідеологічної революції людства». Серед інших праць: "Великий крах. Людська природа й відтворення соціального порядку" (1999), "Наше постлюдське майбутнє. Наслідки біотехнологічної революції" (2002); "Державне будівництво: управління й світовий порядок у ХХІ столітті" (2004); "Витоки політичного порядку. Від прадавніх часів до Французької революції" (2011); "Політичний порядок і політичний занепад. Від промислової революції до глобалізації демократії" (2014); "Ідентичність. Потреба в гідності й політика скривдженості" (2018).

                                                     Х

ХВИЛЬОВИЙ (Фітільов), Микола Григорович (1893-1933) - український письменник і публіцист, представник націонал-комуністичного напрямку української політичної думки. В атмосфері ідеологічного пресу й широкого наступу на українство покінчив життя самогубством. Головні здобутки: "Камо грядеши" (1925), "Думки проти течії" (1925), "Україна чи Малоросія?" (1926, опубліковане в 1990).

                                                     Ц

ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ, Лонгин Михайлович (1875-1950) - український громадський і політичний діяч, дипломат, публіцист, у 1919 р. - зам. міністра закордонних справ УНР. З 1920р. - в еміграції (США). Ідейний натхненник української соборної державності. Спираючись на дослідження українських істориків, обґрунтував самобутність і самостійність українського народу. Основні праці: "Русь-Україна й Московія-Росія" (1901); "Самостійна Україна" (1915); спогади "Від легенди до правди" (1960).

ЦИЦЕРОН (Cicero), Марк Туллій (106-43 до н.е.) - римський оратор, державний діяч, філософ і політичний мислитель. Автор концепції змішаної форми правління, що має поєднувати найкращі риси усіх існуючих форм правління, які, в залежності від кількості правлячих, поділялися на: владу царя, владу оптиматів (аристократію) та владу народу (демократію). Серед найбільш відомих творів політичного характеру - "Оратор", "Республіка", "Про закони" та ін.

                                                     Ч

ЧЕЛЛЕН (Kjellén), Рудольф (1864-1922) - шведський політичний діяч, соціолог, автор терміна "геополітика". Один з перших представників реакційної геополітичної концепції, що визначала державу як географічний і біологічний організм, який прагне до розширення. Ідеолог шведського консерватизму, шовініст і мілітарист. У своїй праці "Вступ до шведської географії" (1900) визначив геополітику як науку про державу - географічний організм, втілений у просторі. Обґрунтовував необхідність органічного поєднання п'яти взаємозалежних елементів політики: економополітики, демополітики, соціополітики, кратополітики й геополітики. Серед інших праць - "Великі держави" (1910); "Держава як форма життя" (1916); "Політичні проблеми світової війни" (1915); "Великі держави й світова криза" (1920).

ЧИЧЕРІН, Борис Миколайович (1828-1904) - російський юрист, філософ, історик, один із засновників "державної школи", ідеолог лібералізму та критик марксизму. Роботи "Конституційне питання в Росії" (1878) і "Завдання нового царювання" (1881) відіграли визначальну роль у розвитку російського лібералізму. Серед інших найважливіших робіт - "Про народне представництво" (1866), "Філософія права", (1900); "Історія політичних вчень" (1869-1902); "Питання філософії" (1904). 

                                                    Ш

ШААП (Schaap), Сібе (1946) - нідерландський  політолог та філософ, політик, дослідник тоталітарних і посттоталітарних суспільств крізь призму марксизму та філософії Фрідріха Ніцше. Особливу увагу приділяє поняттю ресентименту, його психологічним ефектам в модерних суспільствах. Серед основних праць: "Людина як міра" (2008), "Мстива отрута" (2015), "Популістська спокуса" (2019).

ШАПОВАЛ, Микита Юхимович (1882-1932) - український суспільний і політичний діяч, соціолог, публіцист. У 1917 р. - член Центральної і Малої Рад, міністр уряду В. Винниченка. Співавтор IV Універсалу. З 20-х рр. ХХ ст. - в еміграції. Засновник Українського Соціологічного Інституту, автор численних публіцистичних робіт, серед яких: "Революційний соціалізм на Україні" (1921); "Село й місто" (1926); "Стара й нова Україна" (1926); "Велика революція й українська визвольна програма" (1928) та ін. 

ШЕВЧУК, Юрій (1961) - філолог, політолог, спеціаліст з порівняльної політології, лектор Колумбійського університету, Єльського університету (США). Серед основних наукових тем - політична культура, ідентичність, мовна політика. Автор численних лекцій та статей з політичної тематики. Серед найвідоміших - «Труднощі перекладу» як вияв української культурної вторинності» (2006); «Русифікація в Україні. Традиції та інновації» (2012); «Об'єднання навколо однієї державної мови - категоричний імператив» (2014); «Українська ідентичність, мова і культура після Майдану» (2015); «Мовна шизофренія. Джерела, форми, наслідки» (2015); «Новий мовний закон України. Битва виграна, але ще не виграна війна» (2019).

ШЕЛУХІН, Сергій Павлович (1864-1938) - український вчений, політичний і громадський діяч, представник народно-демократичного напрямку в українській політичній думці, письменник. Член Центральної Ради, генеральний суддя УНР, міністр судових справ в уряді В. Голубовича, Голова української делегації на мирних переговорах з РРФСР у 1918 р., член української делегації на мирних переговорах у Парижі в 1919 р. З 1921 р. - в еміграції. Автор низки статей з історії українського права. Найбільш відома праця - "Україна" (1936).

ШМІТТ (Schmitt), Карл (1888-1985) - німецький юрист і політолог консервативної орієнтації, фахівець з конституційного права. У 30-ті рр. ХХ ст. - активний супротивник лібералізму, теоретик тотальної держави. З 1933 р. - член НСДАП, автор статей, в яких теоретично обґрунтовуються принцип фюрерства, політичні й расові чистки в Третьому Рейху, завойовницька політика Гітлера. Автор низки термінів, що увійшли у сучасний політичний обіг, серед яких - «політична реальність», «тотальна держава», «гарант конституції» та ін. Головні праці - "Значення держави та значення особистості" (1914); "Політична теологія. Чотири глави вчення про суверенітет" (1922); "Поняття політичного" (1927, 1932); "Легальність і легітимність" (1932); "Про три типи праворозуміння" (1934); "Статті про конституційне право 1924-1954 рр. (Збірка нарисів)" (1958).

ШМІТТЕР (Schmitter), Філіп (1936) - американський політолог, творець теорії неокорпоративізму, дослідник моделей переходу до демократії й інституціональних аспектів сучасних політичних систем. Основні праці: "Стадії виходу з авторитарного правління" (разом з Г. О'Доннелом, 1986); "Неокорпоративізм" (1992); "Як демократизувати Європейський Союз... і навіщо? " (2000).

ШПЕНГЛЕР (Spengler), Освальд (1880-1936) - німецький філософ, історик, культуролог, автор оригінальної концепції циклічного розвитку культури. У своїй головній праці - "Занепад Європи" (1918-1922) - вказує на неминучість майбутнього руйнування західної (європейської) цивілізації. 

ШУМПЕТЕР (Schumpeter), Йозеф Алоїс (1883-1950) - американський економіст, соціолог, політолог XX ст., автор "елітарної теорії демократії", протипоставленої класичній демократичній теорії. Основні праці: "Теорія економічного розвитку" (1912), "Цикли ділової активності: теоретичний, історичний і статистичний аналіз капіталізму" (1939); "Капіталізм, соціалізм і демократія" (1942).

                                                    Ю

ЮНҐ (Jung), Карл Ґустав (1875-1961) - швейцарський психіатр, психолог. У результаті досліджень дійшов висновку, що в психіці людини істотну роль відіграє не тільки індивідуальне, а також і колективне несвідоме, зміст якого представлений архетипами. Основні праці: "Психологія несвідомого" (1916); "Психологічні типи" (1921); "Образи несвідомого" (1950); "Символіка духу" (1953); "Про джерела свідомості" (1954).

ЮНҐЕР (Junger), Ернст (1895-1998) - німецький письменник, політолог, філософ, теоретик так званої "консервативної революції", автор терміна "тотальна мобілізація". Світові війни ХХ ст. інтерпретуються Юнгером як один із факторів загальноєвропейського "гігантського індустріального процесу", прояв "волі до влади". Основні праці: "Сталеві грози" (1922), "Тотальна мобілізація" (1930) та ін. 

                                                    Я

ЯНГ (Young), Майкл, барон Янг Дартінгтон (1915-2002) - англійський політолог, соціолог, економіст, юрист, політичний діяч. У головній праці - "Становлення мерітократії" (разом із П. Вільмоттом, 1958) - сформулював основи концепції мерітократії, відповідно до якої в ході розвитку суспільства формується еліта знань, що поєднує найбільш талановитих, освічених представників суспільства.